3.3

— Я вірю, що з першого погляду можна лише заворожити когось приворотним зіллям, — похмуро сказав Дормін.

Тоді зрозуміло як він змусив матір Ноеля вийти за себе, гад клофелінщик.

"За легендою ти донька лісового ельфа, який вже років п'ятсот не вилазив зі свого лісу, і невідомої леді. І взагалі-то Дормін вважає, що це Аурелія його заворожила".

"Не розумію що вона взагалі в ньому знайшла. Мало того, що страшний, ще й злий", — щиро обурилася я.

— Що ж... Мій батько належить до лісових ельфів, і доволі довго жив усамітнено, доки не зустрів мою матір. Тож не дивно, що ви не чули про мій рід. Але запевняю, мій інтерес до вашого сина не має брудних помислів...

"Крім, може, кількох еротичних фантазій".

— Насправді я закохалася у лорда Ноеля, щойно побачила його портрет, — трохи знічено зізналася я, — Й, дізнавшись про наказ Його Величності, вирішила, що це доля! Знаю, це дещо сміливо з мого боку, адже ми не були знайомі особисто, але мене сюди ніби самі Боги привели.

На обличчі Ноелевого батька було відображено не просто подив, а справжній шок. 

— Леді Велл, що ж, якщо ви походите з вельмишановного роду лісових ельфів, то я вимушений запитати, чи бачили ви, що у мого сина є, гм. Хвіст? 

І саме в цю секунду згадана частина тіла дала про себе знати: Ноель не витримав і замахав хвостом так обурено, що аж зім'яв свій плащ.

Я ледь не запищала від захвату, та все ж стрималася — не інакше як згадані раніше боги допомогли, й лагідно всміхнулася до Ноеля.

Не розумію, чому він каже про хвіст сина так, ніби це недолік? В самого он роги! Величезні! І ще ця шкіра червона — ну викапаний демон з Хеллбоя! І це — не комплімент! 

— Звісно знаю. І вважаю його чарівним! Але так, мабуть, казати неввічливо... — раптом зашарілася я.

От дідько! Як важко стриматися, коли доходить до моїх кінків!

Хвостик здивовано затріпотів. 

Ноель зазначив: 

— Я обирав наречену, що в курсі про мій недолік, батьку. І, звісно, хвости — це не найважливіше. 

"О, він уже підігрувати починає, — задоволено закивав Вед, — правильна тенденція".

Я не стала відповідати на коментар Пресвітлого, проте розуміла, що Ноель зовсім не радий присутності батька, а той "дбав" про інтереси сина геть не так, як намагався показати.

— Звісно, нам ще треба обговорити багато деталей, — обережно продовжила я, впіймавши на собі підозрілий погляд чоловіка, — Й, крім мого бажання, важливо чи захоче Ноель мати мене за дружину. Та, сподіваюся ми поладнаємо.

— Справді, на нас чекає змістовний діалог... Батьку, — Ноель перевів погляд на Дорміна, — мені здається, на сьогодні нашу розмову вже скінчено. Я мушу приділити увагу леді Велл, — він виразно поглянув на двері. — Тож... 

— Зрозумів, — усміхнувся Дормін. — Я зачекаю на тебе в кабінеті, — і рушив нагору замість того, щоб забратися з будинку геть.

Я примружилася, заледве стримуючи роздратування. 

Що це за карикатура на свекруху з анекдотів? Може він ще й під дверима підслуховуватиме? Чи склянку до підлоги прикладе, щоб чути, що в нас тут відбувається?

Свічку, сподіваюся, не триматиме?

"Я дуже порадую тебе, якщо скажу, що червоні тифлінги зазвичай володіють магією вогню, і замість свічки він може потримати свій нігтик?" — поцікавився Вед.

Господи, я не хочу цього уявляти, Веде! Мені снитимуться жахіття!

Краще вигадай як позбутися цього сноба. Може йому Сіріус на роги свої пташині справи зробить?

Ніби почувши нашу розмову з Найсвітлішим, ворон каркнув і несхвально подивився на мене.

Ну гаразд-гаразд, цього робити не треба. Але ж має бути спосіб якось надати йому прискорення? Хай його у справах якихось рогатих викликають, я не знаю. Не подобається мені як він на мене дивиться. Точно Ноеля почне вмовляти, щоб мене за двері виставив!

— Батьку, — суворий голос Ноеля наздогнав Дорміна, — я сьогодні не в настрої для розмов. Думаю, я завтра завітаю в гості  додому. Буду радий побачити мачуху та сестер, — він осміхнувся. — До зустрічі.

Від такого ставлення лорд Дормін аж плямами пішов. Здавалося ще трохи — і з вух пара піде. Я ж не змогла втриматися від переможної усмішки. Й, щойно той недобре зиркнув на мене, невинно закліпала віями та промовила:

— Була рада знайомству, лорде Дорміне!

І ще більше рада твоєму від'їзду, падло рогате.

Ноель помітно розслабився, коли батька не стало, а тоді зосередив на мені свій погляд.

— Леді, — серйозно промовив він, — тепер, коли тут нема зайвих вух, я вимушений спитати. Що насправді привело вас до мого дому? Ельфійки не виходять заміж за демонів.