РОЗДІЛ 3

Агнес

Я чекала, що мене перемістять просто до майбутнього нареченого, та усе виявилося трохи складніше. По-перше, потраплянки в цьому світі були не те щоб дуже розповсюдженим та звичним явищем, тож Богові кохання та його помічникам довелося трохи попрацювати над тим, щоб я зійшла “за свою”.

Самих вух та ельфійського тіла було замало. Треба було перевдягнути мене, підібрати мені речі, взуття та прикраси, відповідно до місцевої моди та мого нового статусу. Зізнаюся чесно, важко було не роззявляти рота, коли Вед, заявившись зі мною просто до модистки, влаштував якусь магічну “Богиню шопінгу”. Навіть Володар Безодні разом зі своїм помічником вирішили доєднатися — певно не так часто в них бувають такі розваги.

Ну а я… Я змирилася із тим, що стала своєрідним учасником модного магічного проєкту… До певного моменту.

— Я таке не надягну! — заявила я, витріщаючись на жахливе напівпрозоре щось, що у моєму рідному світі продавалося б хіба у секс-шопі… Та в мене навіть язик назвати це нічною сорочкою не підіймається! ЩО ЦЕ ЗА РОЗПУСТА??!

Лі пшикнув у кулак, помічник, шаріючись, запустив п'ятірню у свою трохи неохайну зачіску й удав, ніби розглядає стіни.

— Нормальна розпуста. Чи ти віддаєш перевагу закритим сорочкам з щільної тканини від горла до самої підлоги? Ні, визнаю, тактика таємничості може спрацювати…

— Я не збираюся одягатися, мов чорниця, — похмуро обірвала я його, — Але й оце, — я виразно поглянула на шматок напівпрозорої… Чи буде правильніше сказати просто прозорої тканини з підвʼязками та ремінцями? — Мені не підходить!

Матінко, та до цього вбрання тільки батога не вистачає!

— Можемо влаштувати…

— НІЗАЩО!

— Гаразд, залишимо вам це для медового місяця.

На мою думку, з медовим місяцем Бог кохання трохи поквапився. Та й загалом, щойно мене почав відпускати азарт від цього міжсвітового тіндера, я вже не була така впевнена у тому, що цей гарний хвостатий чоловік буде на сьомому небі від того, що на нього звалиться таке руде щастя. Нехай навіть з богічним супроводом.

Ні, це не значить, що я раптом передумала хапатися за цю можливість, просто я не аж така впевнена у собі, як могло показатися спочатку. Зрештою, я теж можу соромитися і хвилюватися перед знайомством, хай йому грець!

Трясця, може в пакетик подихати?

— Пакетик — це неактуальна методика, — запевнив мене Вед, — і взагалі, ще жодна потраплянка на мене не жалілась. Я завжди чудово добираю пари.

— Коли він каже “жодна потраплянка”, то має на увазі, що офіційно їх у нього було всього… Одна? Чи дві? — Лі похитав головою. — Але Ноель хороший хлопець. І йому подобаються ельфійки. А ще… гм, думаю, йому зараз дуже знадобиться дружина. Ти, Екселю, з цією акцією саме вчасно нагодився. 

Ексель якось не поспішав випнути груди від задоволення. І не дарма, бо Найсвітліший миттю зашипів: 

— Лі, наступного разу в таких акціях брати участь будеш ти!

— В ролі потраплянки? — уїдливо поцікавився Лі. — В мене поганий характер. І дуже ревниве кохання всього мого життя та безсмертя. 

В Ліонеля полетів той самий напівпрозорий пеньюар. Володар Безодні легко спіймав його і прокоментував: 

— Чудово, от своєму коханню я цю одежину для сьогоднішньої ночі й запропоную. Гарна ідея, Веде, що скажеш? 

Найсвітліший Вед мало не став Найчервонішим Ведом. Я й не знала, що він вміє так шарітися!

❄

За годину я вже тряслася в кареті, нервово крутячи на великому пальці родову печатку, гадки не маючи де Бог Кохання примудрився її дістати. На щастя, не сильно — тіні Володаря Безодні помʼякшили шлях, інакше я б собі геть дупу відбила! Та й сукня, якщо чесно, на тілі відчувалася якось дивно.

Не так вже це і романтично, як малюють у казках та фільмах, навіть коли сидіння під тобою мʼяке, а не деревʼяне. Не дивно, що фамільяр, котрого мені надали в якості супроводу, волів подорожувати поза каретою, а не трястися зі мною всередині.

А за вікном було гарно! Я із задоволенням розглядала засніжені ліси та пагорби, навіть бачила справжню лисицю, що, завбачивши карету, чкурнула у найближчі кущі!

Так, я містянка, що бачила живих диких тварин хіба що на каналі Діскавері, та ще малою у зоопарку. Не судіть мене. Не всім бути великими кемперами, що живуть у наметах та годують собою комарів.

А тоді ми підʼїхали до маєтку!

Широка, триповерхова будівля зі шпилями була оточена високим муром, ніби створеним, щоб вберегти жильців від допитливих сусідів. Для мого фамільяра, звісно, це не було перепоною, тож він спокійнісінько влетів на чужу територію вперед карети, а от нам довелося почекати, поки брама відчиниться, пропускаючи вперед карету та коней.

Коли карета, нарешті, зупинилася, я так розхвилювалася, що в мене спітніли долоні.

Кучер перший зійшов зі свого місця, щоб оголосити про моє прибуття.

— Лорде Ноелю, — промовив він, — леді Агнес Велл з візитом. 

— Леді Велл? Ем… — голос чоловіка був приємним, ледь-ледь хрипким, й дещо розгубленим, проте він швидко опанував себе, — звісно. Радий вітати прекрасну леді у своєму домі.