2.2

Звісно, розмовляти з покровителем, доки поруч стоїть король, я не міг. Вклонився Його Величності й швидко вискочив з зали, лише тоді звертаючись подумки до Володаря Безодні. Головне не видати нікому, що я веду цей діалог, бо тоді проблем точно не оберешся. 

Як голова таємної поліції, я добре знав, чим небезпечні покровителі. У світі, де так багато магії, кожен хоче захапати собі ще більше. Представники рас-довгожителів посягають на владу, людям треба дещо банальніше: довге життя. Саме тому багато хто тягнеться подумки до богів. Або не подумки. Ритуали, пентаграми, спроби викликати собі помічника або навіть володаря, жертвоприношення, обіцянки віддати первістка…

І покровителі теж бувають різні. Хтось — просто сильний маг, що не хоче упокоїтися і з того світу шукає собі підлеглих. Ще є древні прадемони, могутніші за нас, але і небезпечніші, фейрі з Долини Сну, ельфи, які пройшли ритуал переродження, і, звісно ж, боги. Останні — найстрашніший варіант.

Мені договір з покровителем дістався від матері. Володар Безодні, бог Тіней та Темряви, могутній Претемний Ліонель, перед яким тремтять навіть найсильніші з демонів, лиховісний і вбивчий… 

“Ага, зло у плоті. Ти, до речі, забув поснідати, я для кого передавав кекси та запечене м’ясо?” 

Гаразд, можливо, церква Претемного Лі трохи помиляється стосовно його натури. 

“Це було хибне маркетингове позиціювання, — поділився зі мною своєю проблемою покровитель. — А тепер я регулярно отримую абсолютно непристойні пропозиції від майбутніх чаклунів, які вважають, що я зло. Але зараз не про це. Стосовно твоєї нареченої…»

— Мені вона не потрібна, – промурмотів я собі під ніс. — Я можу знайти спадкоємця серед племінників. 

“Нащо одразу серед племінників? У мене є на приміті одна леді…»

— Це зайве.  

“Ну, може, і зайве, але леді Велл буде десь за годинку”.

Я спинився як вкопаний посеред коридору. 

– Тобто?.. Яка ще леді Велл? 

Слуга, що саме проходив повз, здивовано зиркнув на мене, про всяк випадок вклонився якомога глибше і швиденько проскочив повз, вирішив не зв’язуватися з божевільним демоном, у якого голоси в голові. Але мене зараз майже не хвилювала конспірація. Що за дурниці! 

“Чудова юна леді, що повністю відповідає твоїм параметрам… Не сопи так гучно, — Ліонель поцокав язиком, — я тут ні до чого, Найсвітліший Вед вирішив, що настав час знайти тобі наречену. Та не переживай! З усіма попередніми чаклунами виходило добре”.

Особливо з моєю матір’ю. 

“Вона з нами не звірялась, Ноелю”.

— Мені не потрібна наречена, — просичав я. 

“Ти добре знаєш, що король від тебе не відчепиться, тож таки потрібна. Так що поспіши додому. Причепурися. Хвоста накрути…” 

Не думаю, що накручування хвоста і навіть локони на ньому зроблять цю частину тіла привабливішою для… Хто б там не був! 

“О, Ноелю, ти собі навіть не уявляєш, як сильно помиляєшся…” 

Я роздратовано фиркнув. Сперечатися з покровителем, звісно, неправильно, але просто приймати нав’язану наречену? Нащо вона мені потрібна! 

Звісно, я б з задоволенням вирушив зараз до відділку і зайнявся роботою, а не рушав на зустріч з нареченою, але бог і телепортувати може силоміць, якщо щось зробити не по його. Довелось повертати додому. Та й, як би я не лютував, мені не давала спокою думка: король так просто не відступить. Якщо він заговорив про шлюб, йому справді щось потрібно. Навіщо?.. Має на приміті наречену? Навпаки, хоче, щоб я був зайнятим для конкретної дівчини? 

На жаль, неприємні діалоги на сьогодні не скінчилися. Приїхавши додому, я побачив карету. Не нареченої, мого батька. Герцог де Монморенсі не надто часто навідував свого ненависного сина, тим паче без попередження, і це не віщувало нічого доброго. 

Батька я перестрів уже у вітальні. Він сидів на дивані, вальяжно відкинувшись назад, і вистукував кігтистими пальцями по червоній, як і його шкіра, оббивці дивану. 

— Отже, мій син — ще більший нездара, ніж я думав, — заявив він, варто було мені переступити поріг. 

— Я теж безмежно радий вас бачити, батьку, — процідив я. — Що стало причиною раптового візиту?

— Мені стало відомо, що Його Величність вимагає знайти тобі наречену. Власне, він надіслав мені листа…

Цього лише не вистачало. 

— З проханням привести тобі демоницю відповідного рівня. Сподіваюсь, тобі, Ноелю, стане розуму донести до нашого короля, що ні на кого з нашого кола ти розраховувати не можеш. Мені б не хотілось пояснювати йому це самостійно. Ти ж у нас наближений до його вухатої величності.

Демони не любили ельфів і не могли пробачити останнім те, що саме цієї раси наш король. Хотіли зміни влади. Якщо Август звернувся до мого батька з таким запитом, він таки дуже хоче бачити мене одруженим. 

— Я сам розберуся з цією проблемою. 

— Як? Втратиш ще й королівську прихильність? Погано, що про одруження взагалі зайшла мова.