РОЗДІЛ 2

Ноель

— Лорде де Монморенсі, залиштесь, будь ласка.

Кожен служитель корони добре знає, що, коли король називає його прізвище і просить зостатись, це не свідчить ні про що хороше. Але, звісно, Його Величності не відмовляють, тож я вклонився і лишився стояти біля свого місця, міцно стискаючи долонями спинку стільця, поки вельмишановні лорди покидали приміщення. 

Хтось кидав на мене співчутливі погляди, хтось — пихаті й задоволені, явно торжествуючи. Зараз мені, начальнику таємної поліції, дістанеться! 

Лорди мене не любили. З різних причин. Одні — через те, що я надто добре виконував свою роботу, інші через специфічну темну магію, з походженням якої вони ніяк не могли розібратися. Треті — через расу. Моя мама — темна відьма, що стала демоницею… Магічним чином. Батько — чистокровний демон. Народження напівкровки стало для нього не надто приємним сюрпризом.

Так чи інакше, відмовити королю я не міг. Тож дочекався, коли всі покинуть нарадчу залу, вклонився Його Величності Августу Сьомому і промовив: 

— Чим можу служити? 

— Одружися, Ноелю. 

Від такої раптової прямоти я завмер, вражено витріщаючись на короля. Він зараз це серйозно?.. 

— Ваша Величносте?.. Мені почулося? 

Август похитав головою.

— Як на мене, ти маєш дуже гарний слух, Ноелю, — відрізав він. 

— Ваша Величносте, боюся піддані і її Величність нас не зрозуміють, — зірвався з моїх вуст коментар, перш ніж я встиг прикусити язик. 

Король пирхнув. 

— Дивись, бо дожартуєшся! Але я серйозно. Тобі уже майже три сотні років. В такому віці порядні демони повинні мати дружину і думати про продовження роду. 

Мені довелось постаратися, аби не забити роздратовано хвостом по підлозі. Він і так відбивав нервовий ритм, відображаючи все, що я думаю про королівські раптові ідеї. 

Я — самітник. Замість дружини маю роботу, замість дітей — підлеглих, які поводяться, мов безсловесні немовлята, що не здатні самотужки розв'язати жодну серйозну проблему. Про одруження навіть не йдеться! На такі дурниці я не маю ані часу, ані бажання. 

— Ваша Величносте, — м’яко промовив я, — звісно, я розумію, що лорди повинні дбати про своїх спадкоємців, і обіцяю, що займусь цим питанням… Призначивши якогось достойного демона. Проте, якщо мені дозволена така вільність, я б волів не одружуватись.

— Ні. Така вільність тобі не дозволена, — відрізав Август. — Ти один з кращих моїх лордів, Ноелю. Могутній. Маєш сильну кров. 

Тільки вона не проявляється як слід, от в чому справа.

— Особливий дар… Не знаю, як твій батько зумів породити сина з такою магією, але це куди важливіше за роги, — король жестом вказав мені на голову, — чи клятий колір шкіри.

Ну звісно, Августу може бути все одно. Він — ельф. Але серед демонів це цінується дуже високо. Расові знаки — те, що відрізняє нас від інших довгоживучих рас. 

— Не думаю, що мій батько з цим погодився б. До того ж нема гарантій, що моя магія перейде у спадок. 

Королю не потрібно знати, що я — чаклун, і маю доволі специфічного покровителя. Нехай Август вважає, що він — найвпливовіша персона в моєму житті. 

— Так чи інакше, Ноелю, годі тобі холостякувати. Ти справляєш надто сильне враження на незаміжніх дівчат, і мене це не влаштовує, — заявив чоловік. 

Я відчув на собі його пекучий, сердитий погляд і зрозумів, що причина королівського наказу не лежить на поверхні. Справа не в його бажанні знайти мені дружину, тут щось більше. 

— Не впевнений, що мені справді вдасться відшукати леді, що погодиться на шлюб, — я постарався не опускати очі на власний хвіст, кінчик якого зараз нервово тремтів. Не треба зайвий раз видавати королю свою слабкість. — Демониці, і вам це добре відомо, воліють мати справу лише з чистокровними демонами. Що ж стосується ельфійських леді, навряд чи їм сподобається, гм, це, — я виразно махнув хвостом і потрусив китичкою на його кінці. — Тому я не можу знайти собі наречену. Людина ж… Ні. Жодних жінок, що молодші за мене більш ніж на п’ятдесят років. 

Август скривився. 

— Ти навіть не уявляєш, які смаки у сучасних ельфійських леді, — промурмотів він, нервово потираючи власне вухо. — І ніяка благородна кров не… Не будемо про це, — король перевів на мене погляд та уже чіткіше промовив: — Я впевнений, що ельфійські леді, що згодні стати дружиною лорда де Монморенсі, начальника таємної поліції, знайдуться. І демониці, якщо добре пошукати, також. Навіть в палаці є такі… Юні ельфійки. 

Я дуже сподіваюсь, король не натякає на свою доньку. 

— І для того, щоб ти, Ноелю, не давав зайвої надії цим самим юним ельфійкам, потрібно нарешті визначатися. Одружуйся сам. Не змушуй мене влаштовувати тобі відбір наречених. 

Я прикусив язик, щоб не відмовити йому знову. 

— Постараюсь, Ваша Величносте. Завжди до ваших послуг.

— Добре, — кивнув Август. — А тепер йди. Сподіваюсь, у найближчі кілька місяців проблему з одруженням буде вирішено.