1.3

— А-а-а… — з розумінням закивала я, дивлячись на Екселя, — Обсягу не вистачало?

Хлопець зашарівся, підтверджуючи мою здогадку, та нічого не сказав. Я ж тим часом сіла на диван, — до речі, справді зручний! — розгорнула каталог, й майже одразу випалила: 

— Хочу цього!

— Цей занятий, — роздратовано пробурмотів Вед, намагаючись вбити помічника самим поглядом.

— Окей, цього, — додала, вказуючи пальцем на іншу сторінку.

— Цей теж зайнятий. 

— Та ви що, знущаєтеся? — не витримала я. Ні, ну де ви взагалі бачили таку несправедливість? — Ким?

— Одне одним.

— А третьою не візьмуть?

Лі приснув від сміху, Вед кинув на мене такий виразний погляд, що відповідь не знадобилася.

— Окей, — трохи ображено зітхнула я, намагаючись підбадьорити себе. Ну не можуть же там усі бути зайняті, правда? А фотографії гарні, ніби VOGUE гортаю, — Цього хочу. 

— Цей одружений і має трьох дітей, — повідомив Лі, ледь не сміючись, і я у розпачі простогнала:

— Чому всі красиві чоловіки зайняті? 

— Шо ж ти хочеш? Ходовий товар. Бери Рунна, — сказав Вед, не полишаючи надії якомога швидше здихатися мене.

— Але я хочу того! — я розуміла, що поводжуся, як дитина, але, що далі гортала каталог, то безнадійнішою здавалася уся ця справа.

— Його пара захотіла, до того, як це стало мейнстримом. Бери Рунна.

— А цей? — спитала, ігноруючи пропозицію Найсвітлішого Веда.

— Цей тобі не підходить, — безапеляційним тоном заявив він, і я геть похнюпилася, розглядаючи портрет темноволосого чоловіка з хвостиком, як в Кардана з Жорстокого принца.

Цей мені здався найгарнішим з усіх.

— Що, теж одружений? 

— Гірше. Трудоголік, — Вед промовив останнє слово так, ніби воно прокляте, а я ледь не захихотіла, відчувши надію, й спитала:

— Але він вільний? 

Напівельф важко зітхнув, ніби мав справу з наївною дитиною.

— Ти думаєш, що древній напівбезсмертний мужик, красивий і розумний, вільний тому, що він — солодка булочка і мрія кожної жінки?! До того ж ти не підходиш під його умови.

Я нахмурилася, відчувши як повертається вбивчий настрій.

— Це ж бо які?

— Різниця в віці. Більше за п’ятдесят років його не влаштує.

— А якщо збрехати? — так, можливо я не тягну на кілька сотень років, але ж і він також! І взагалі, з чого така принциповість?

— Брехати треба вміти, — примружився Вед. — Якщо робити це так, як слід, і дозволити викрити себе у потрібний момент… Можна досягнути хороших результатів. Я, між іншим, це неодноразово практикував… 

Ліонель так виразно закотив очі, що навіть помічник не витримав, пирснув від сміху. 

— Коротше, кохання допускає компроміси. І взагалі, порядність — то до іншого бога, я покровитель кохання, а не святенності. 

— І це говорить “Найсвітліший” Вед, — промурмотів Лі. — Як тебе з тієї церкви не випхали…

— Я гарно маскувався. 

— Тобто можна спробувати? — якомога стриманіше спитала я, ледь не стрибаючи від щастя.

О, боги, в мене буде свій Кардан з блекджеком і... Сподіваюся ним усе й обмежиться, — згадка про колишнього змусила мене подумки скривитися.

— А то ж! — закивав Вед. — Спробувати завжди можна. А якщо це буде вдалий експеримент, завдяки якому Ноель перестане слати документи серед ночі...

З пристрою за його спиною вилетіло кілька папірців.

— Це не ніч, — зазначив Лі, — просто у нас велика різниця у часі.

— Ага, і полягає вона в тому, що його період відпочинку займає три хвилини на добу. Так от, якщо цей прекрасний хвостатий трудоголік почне займатись чимось, крім роботи, я навіть запропоную перехід твоїй подрузі. Може, і вона когось відволіче.

Я подумала про Лілю і її любов до романтичного фентезі, і про те, як важко вона працює, і охоче простягнула Веду долоню.

— Згода! 

Може, подруга і не повірить мені одразу, та, щойно побачить на власні очі — точно помре від щастя.

— Тільки… — з сумнівом додала я, — Як усе влаштувати? Я ж не можу просто з’явитися в нього на порозі та заявити: “Гей, привіт, я обрала тебе у каталозі, бо ти нагадуєш мені одного гарячого книжкового персонажа, не хочеш зустрічатися? А даси хвоста покрутити?”

— Так не кажи! — сполошився Ліонель. — Він образиться!

— Та я лааагідно! — надулася я. Ну краса ж! Довгий і з китицею — викопаний Кардан!

— У Ноеля специфічне ставлення до його хвоста.

— А що з ним не так? Оберігає, бо всі мацають? — припускаю, не приховуючи цікавості.

Їх, звісно, було важко засуджувати, бо я б теж не втрималася…