РОЗДІЛ 1

Аня

Є певна іронія у тому, щоб писати книжки про безмежне кохання, що долає усі перешкоди, заробляти цим на життя і постійно потрапляти на якихось козлів.

Йдучи засніженою вулицею, я змахувала дурні сльози, і злилася на весь світ. На себе за слабкість, на Павла, мого тварюку-нареченого, що зрадив мені у цей дурний день всіх закоханих зі своєю секретаркою, на дурнуваті сердечка та купідонів, яким прикрасили кожен кут цього міста. І на ідіотський підбор, що зламався просто напівшляху додому, коли я телефоном жалілася подрузі на життя.

Мов на зло, раптом подув сильний вітер, що кинув мені в обличчя купку снігу, ніби даючи чергового ляпаса. Красно дякую, доле! Чи хто там мої стосунки влаштовує? Найсвітліший Вед? В мене до тебе є претензії!

Чому з усіх чоловіків на планеті ти підсовуєш мені суцільних рогатих козлів замість нормальних демонів? Або ельфів? Чи драконів? Чи владних пристрасних магів? Мені набридло писати про кохання, коли усі чоловіки житті або зрадники, або егоїстичні нарциси! І взагалі, я не прошу нічого надзвичайного, просто зустріти когось, хто кохатиме мене до нестями! Мене, а не свою секретарку, хай йому грець!

Схлипнувши, я дошкутильгала до арки, за якою починався мій двір, й, натиснувши двозначний код на залізних дверях, увійшла до під’їзду.

Є певні плюси у тому, щоб жити у центрі Харкова, і це старовинні будинки. Високі стелі, товсті стіни, особливе оздоблення… Звісно, є й певні нюанси, такі як пліснява, миші, проблеми із водопроводом та відсутність ліфта… Але я ні за що не проміняла б свою квартиру на новобудову. Принаймні не з моєю зарплатнею.

Павло кілька разів намагався вмовити мене переїхати до нього. Зрештою, ми були заручені, і ідея з’їхатися не здавалась такою божевільною. Однак я так довго тягнула із цим питанням, ніби відчувала, що з ним, паскудою, щось не так.

І добре, бо зараз я б мусила збирати свої речі й думати про те, як дотягнути їх до своєї квартири, а не викидала б ті дрібниці, що негідник забув в мене за ті кілька разів, що ми проводили час тут.

Скинувши з ніг чоботи зі зламаним підбором, я перевдягнулася з шикарної в’язаної сукні, котру надягнула, щоб влаштувати Павлу сюрприз, у зручний домашній одяг, й миттю відчула себе тепліше. А тоді прийнялася за справу.

Я діяла швидко. Підхопивши порожню коробку з-під однієї з найбільших книжкових посилок, я почала скидати туди речі та подарунки Павла, одну за іншою: дрібнички, прикраси, його запасну зубну щітку та дурнувату краватку із качечками. Він завжди вважав її дотепною, мені ж залишалося тільки натягнуто всміхатися і кивати… А тепер я могла з чистою совістю відправити цю гидоту у найближчу кучугуру. 

На щастя, книжок він мені ніколи не дарував. Завжди ігнорував їх у моєму вішлисті, вважаючи “дрібничками”. Та й навіть якби дарував, в мене б викинути їх рука не піднялася. А так — ніяких нагадувань про гівнюка, і серце не крається.

Про обручку навіть думати не довелося — її я ще раніше позбулася, коли побачила, як Павло, плутаючись у ковдрі й ногах своєї підлеглої в усіх сенсах цього слова, намагався довести мені, що я “просто усе не так зрозуміла”.

Еге ж, він просто шукав там звіт. Дуже глибоко схований. Вона ж казала — треба було шукати глибше!

Паскуда.

Прочовгавши на кухню, я зварила собі какао у великій чашці, щедро посипала його маршмеллоу, а тоді повернулася в кімнату, за робочий стіл.

Позитив. Мені зараз потрібен позитив. Почитати відгуки читачів, попрацювати над новою книгою…

Зітхнувши, я зробила ковток гарячого солодкого напою, ввімкнула ноутбук та відкрила браузер. Там на мене вже чекали закріплені вкладки: гугл документи, спотіфай з моїми добірками пісень для творчості, пінтерест для натхнення, нетфлікс із серіалом, електронна пошта, і, звісно, моя сторінка на книжковій платформі.

Зазвичай я відкриваю її першою, але над вкладкою з поштою блимало червоне коло — нове сповіщення. Зітхнувши, я натиснула на вкладку та перевірила листи: дві відмови від різних видавців, спам, спам… а це ще що?

Прочитавши підпис відправника, я тихо пирхнула собі під ніс.

“Офіс Найсвітлішого Веда”.

Ну так, звісно, а я — Претемний Лі.

Це, певно, Ліля вирішила так пожартувати, бо це ж вона мене на цю серію підсадила. Мабуть, вирішила так підняти мені настрій після того, що сталося. Вона взагалі в мене невгамовна, в гарному сенсі. Завжди вигадує якісь квести й загадки. Ще жодного свята без цього не обійшлося. Дарма, що працює як коняка, завжди знаходить на мене час.

Ну гаразд, почитаємо що вона там вигадала…

Тема: Вітаю, вас обрано переможицею в щорічній акції!

Лист: Шановна Ганна Олегівна!

ВИ — МОЛИТЕСЬ, МИ — ВІДПОВІДАЄМО!

Раз на рік, у день Найсвітлішого Веда, Найсвітліший Вед жеребкуванням обиратиме серед прохачів одну щасливу душу, щоб допомогти їй знайти справжнє кохання!

Цього року переможницею обрано саме вас!

Запрошуємо вас до головного офісу та обговорення усіх умов!