ПРОЛОГ

Зазвичай Ведові подобався прогрес. Інформаційні технології, комп’ютери… Він був сучасним богом, цілком і повністю за автоматизацію.

Та коли з факсу — нащо тільки Люц, один з варлоків, притягнув цю шайтан-машину! — вистрелила нова порція документації з грифом “терміново до розгляду”, Вед гостро захотів повернутись в минуле, коли пошту присилали голубами. Хороші були часи. Повільні. Голуб — не факс, більше одного папірця не пришле…

Пристрій погудів і плюнув ще раз, випускаючи з себе серію з двадцяти папірців.

— Безодне мене дери! — вибухнув Вед. 

— По-моєму, приблизно цим вона зараз і займається, — меланхолійно прокоментував Ліонель, Володар Безодні власною персоною. — Дуже навіть активно. А я тобі казав, що нам не можна у відпустку, завалить роботою.

— Та відпустка була перша за п’ять років, — буркнув Вед.

— І остання. 

Факс загудів знову. Вед хотів було вимкнути його з розетки, але Люц, встановлюючи нескінченне джерело роботи, подбав про альтернативні джерела живлення. Пристрій працював на тінях, і канцелярія Безодні функціонувала завжди. Може, вимкнути Тіні…

Одна з них муркотливим котом ковзнула під ногами, потерлась об білу мантію, лишаючи сліди-шерстинки. Вед всміхнувся, почухав кота за вушком і з зітханням промовив: 

— Нам треба ще один помічник. А краще десять.

— Ти забув, чим закінчилась поява у мене заступника? — уїдливо поцікавився Лі. — Тим, що він без дозволу виліз в одну країну, зайняв місце імператора і править там уже п’ять сотень років.

— Але ж гарно вийшло.

— Гарно. Але в тебе вже є помічник. Ось він, працює! 

Ліонель кивнув на варлока, що перебирав вчорашню купу документів. Почувши згадку про себе, Аксель, якого з легкої руки однієї з потраплянок-бухгалтерок кликали Екселем, щоб не плутати з нормальним Акселем, підняв голову, хитро примружив очі та поцікавився:

— До речі, а що робитимемо з щорічною акцією?

Вед сподівався почути щось інше. Наприклад, “любий боже, можеш йти на заслужений відпочинок, а я зроблю все сам”. На жаль, здається, це могло йому хіба наснитись. А спав Вед рідко, богам не треба, хоча вони на те здатні. Коли тут спатимеш, коли клятий факс…

Так-с, про це він подумає пізніше. 

— Якою акцією? — похмуро поцікавився бог кохання, поправляючи білу мантію і старанно зчищаючи з неї шерсть.

Багато хто дивувався, як він міг тримати свій одяг ідеально білим, коли довкола сотні чорних тіньових котів. Все просто: Вед чистив мантію щоразу, коли нервував. А нервував він частенько, з такими-то завалами по роботі!

— Від бога кохання. Я торік вам казав, що вам треба піар серед народу. Ви сказали, цитую: "Роби що хочеш", — повідомив Ексель, білозубо усміхаючись.

Вед не сумнівався: юнак явно отримував задоволення від того, що зараз його підставляв.

— Та не було такого!

— Було, ви тоді ще зачинилися в кабінеті з Ліонелем і…

— Гаразд-гаразд, я згадав! — замахав на нього руками Вед. — Не продовжуй! Дідько…

— Веде, то з іншого пантеону, — нагадав Лі. — І правда? Що ми будемо робити з акцією? Як ми її там сформулювали, до речі? — він перевів погляд на помічника. — Ти давав нам якісь папірці на затвердження, здається…

Давав. І Вед тоді був надто зайнятий розмовою зі своїм божественним колегою, аби уважно прочитати папірець. 

Замість відповіді, Ексель поправив окуляри та простягнув босу листівку:

"ВИ — МОЛИТЕСЬ, МИ — ВІДПОВІДАЄМО!

Раз на рік, у день Найсвітлішого Веда, Найсвітліший Вед жеребкуванням обиратиме серед прохаючих одну щасливу душу, щоб допомогти їй знайти справжнє кохання!

Це можете бути ВИ!”

— Сподіваюся ви оціните, зрештою я довго працював над дизайном! — пихато промовив він, а тоді простягнув Ведові іншу листівку. З привітанням та повідомленням про те, що якусь Скрипнік Ганну Олегівну обрано переможницею акції, — А ось таку я відправив переможниці півгодини тому!

— Що-що ти зробив? — кахикнув Вед.

— Зробив тобі послугу, — фиркнув Лі. Судячи з виразу його обличчя, він уже уявляв собі наслідки такого вибору. 

Вед перевів погляд на помічника, чекаючи пояснень.

— Не дякуйте! То було легко. Насправді я обрав ту, що найбільше жалілася на вашу роботу. Знаєте, треба ж піклуватися про народну думку, — знизав той плечима.

Лі захихотів, відводячи очі. Вед заскрипів зубами. Чому у Ліонеля нормальні варлоки й помічники, а варто було обрати собі...

Факс виплюнув ще один папірець. Вед подумав, що гаразд, не такі вже й вони нормальні, ті варлоки. Трудоголік на трудоголіку.

— Легко, — процідив Вед. — Легко... Мені потрібні деталі, — він схрестив руки на грудях. — Наскільки вона невдоволена? Чим? З якого світу? Я сподіваюсь, це бодай Саор?

Ексель діловито поправив окуляри й розгорнув папку, що лежала на краю його стола. А тоді прокашлявся та оголосив: