Розділ 5. Рел

Обурення й переляк голуба були для мене настільки ж кумедними, наскільки й геть не очікуваними.

— А що не так з моїми вухами? — зізнатися, ця ситуація почала мене неабияк забавляти. — Вуха як вуха.

Голуб впав на дупу, смішно розкинувши лапи, і затулив дзьоба вже й іншим крилом. Погляд його панічно метався кабінетом. Зачепившись за вимпел із емблемою академії, голуб істерично вигукнув:

— Де я?! Ти мене викрав, так?! Це все клята відьма! Продала мене! Здала на експерименти, стара горгулья!

Я слухав, не перериваючи його словесного потоку. Брови мої вже залізли так високо на лоба, що, здавалося, далі вже нікуди. Стримувати сміх ставало дедалі важче, але я тримався. Спочатку варто як слід розібратися, що ж це за екземпляр такий.

— Я готовий відповісти на твої запитання, Мішельторе, якщо вже ти трохи заспокоївся, — виважено промовив я, коли голуб перестав істерично волати, перейшовши на тихе, нерозбірливе бурмотіння.

Голуб розсунув пір’я на одному з крил, які досі затуляли його обличчя, і в щілині, що утворилася, я побачив перелякане випукле око.

— Тобі немає чого боятися, друже, — я підняв долоні вгору, демонструючи мирні наміри. — Ти вмієш читати?

Єдине видиме око голуба кліпнуло, і він невпевнено кивнув.

— Ось, — я простягнув йому табличку зі столу. — Спробуй прочитати, що тут написано. Це я. Мені немає сенсу тебе обманювати, але мусиш переконатися сам.

Голуб нарешті склав крила, відкривши обличчя, та втупився в табличку. Потім перевів погляд на вимпел, який примітив раніше. Кмітливий.

— Ректор Академії? — примруживши свої лупаті очі, запитав він.

— Саме так.

— Твоє прізвище красномовно промовляє, що вірити тобі якраз-таки не варто, — з підозрою в голосі промовив він.

Я відкинувся на спинку крісла, по-новому оглядаючи свого несподіваного гостя.

— Гм. Неочікувано, — промовив я, розтягуючи слова. — А ти, схоже, розумний.

— Звісно, розумний, — буркнув той. — Просто я емоційний дуже.

— Це я вже помітив, — пробурмотів собі під ніс.

Голуб підвівся і, походжаючи по столу, почав вже спокійніше розглядати кабінет. Зазирнув у поодинокі папери, які залишилися на столі, визирнув у вікно. І врешті, сумно зітхнувши, спрямував на мене розпачливий погляд та запитав:

— Ну і що це за світ?

Я смикнув кутиком губ у натяку на скупу посмішку та відповів:

— Рейсмірвайлд.

Голуб покивав головою та сумно промовив:

— Ну, принаймні тут мене на експерименти не здадуть.

— Тоді не раджу тобі потрапляти на очі Мікарену, — насмішкувато промовив я.

Але побачивши, як голуб нашорошився та почав панічно озиратися по сторонах, серйозно додав:

— Я жартую. Не хвилюйся, тут тебе ніхто не образить. Я не дозволяю цьому маніяку алхімічному жодних експериментів подібного роду.

Голуб з деяким полегшенням видихнув та знову усівся просто на дупу, випроставши лапи та опустивши голову вниз.

— То що, Мішельторе, розповіси, звідки ти і як тебе сюди занесло?

Голуб скоса зиркнув на мене, не підводячи голови, важко зітхнув та промовив:

— З Вітчленду я. Світ такий, якщо знаєш.

Вітчленд. Звісно, я знав, що це за світ, і навіть бував там неодноразово, хоча балакучих, та ще й бойових голубів жодного разу не зустрічав. Тепер зрозуміла бурхлива реакція Мішельтора на мої вуха. У них там всі мешканці лише людської раси, хоч і більша частка населення — обдаровані відьми та маги.

Однак зізнатися у своїй обізнаності я, на жаль, не можу. Адже жоден мешканець Рейсмірвайлду не мав би бути наділений такими знаннями. А я поки що не поспішав розкривати своє походження.

Тому я заперечно хитнув головою, з прикрістю підтиснувши губи.

— На жаль, мені невідомий цей світ, — впевнено відповів я.

Голуб, здається увесь цей час пильно спостерігав за моєю реакцією, видавши зрештою фразу, яка вдруге за цей вечір змусила мене поглянути на нього з подвійною пильністю.

— Бачу, що недарма ти своє прізвище носиш, ректоре, — не знаю навіть, чого в його голосі було більше: невдоволення чи поваги. — Я не наполягаю. Сам не довіряю незнайомцям.

— Ти незвичний голуб, Мішельторе, — відповів я, розуміючи, що співпрацювати з ним може бути для мене доволі вигідно. — Маю до тебе пропозицію.

Голуб серйозно кивнув та прийняв більш пристойне для птаха положення, ставши на лапи.

— Я слухаю.

— Наскільки я розумію, у цьому світі ти зовсім незаплановано. Йти тобі немає куди, а я можу запропонувати тобі захист, дім та їжу.

— Що вимагатиметься від мене? — з дрібкою напруги запитав він.

— Нічого особливого, — я махнув рукою. — Іноді посидіти десь на підвіконні, іноді — на дереві. Можливо, на кареті проїхатися.

— Шпигувати, тобто? — похмуро запитав він.

— Тебе це лякає? — я здивовано глянув на голуба. 

Він, звісно, був дещо нервовий, але я б не назвав його боягузом.

— Мене? Та я це обожнюю! — радісно вигукнув він, змахнувши крилами. — Згода!

І не встиг я відреагувати, як він підскочив до мене та дзьобнув у руку.

На одному з пальців несподівано засвітилася шкіра, а коли сяйво минуло, я побачив там щось на кшталт магічної мітки.

 — Це ще що за чортівня? — не втримався я від здивованого вигуку.

— Магічний контракт, — пояснив голуб, обережно задкуючи від мене. — І пам'ятай, ти обіцяв мені захист! 

З цими словами він злетів, запурхнувши на шафу.

— Ось же ж пройдисвіт, — я розсміявся, позираючи на тату у вигляді переплетених вензелів. — О, я впевнений, ми з тобою спрацюємося, Мішельторе!

______

ВІД АВТОРКИ:

Друзі, якщо вам подобається книга, обов'язково додавайте її в бібліотеку, ставте вподобайку та діліться в коментарях своїми враженнями :) А підписка на авторську сторінку стане неймовірно приємним бонусом для авторки.❤️