Розділ 4. Рел

— Реє Хелен, були якісь заявки від Мікарена на реактиви та інше? — я влетів до приймальні, як завжди — на ходу ставлячи секретарці питання чи роздаючи накази.

— Так, вайле Реле, — одразу ж затараторила вона. — Я залишала ці папери вам ще півтора місяця тому з наклеєною позначкою «Ознайомитись та підписати».

— Гм, — замислено промовив, зупиняючись біля дверей до свого кабінету та розвертаючись до Хелен. — Справді?

Секретарка обережно кивнула.

— Якщо я так довго не підписую папери, нагадуй мені за них ще, — я привітно всміхнувся та натис на ручку, збираючись таки увійти до кабінету.

— Я нагадувала, вайле Реле, — пискнула вона. — Вже тричі. І папери перекладала, аби ви їх помітили.

— Гм, — насупився я. — Гаразд, розгляну сьогодні. 

Секретарка несміливо всміхнулася та кивнула.

— Дякую, — тремтячим голосом промовила вона, не відводячи від мене злегка наляканого погляду.

Я замислено кивнув та увійшов до кабінету, думаючи над її поведінкою. Чого вона так труситься? Я ж ніби не тиран якийсь.

Стос паперів на моєму столі змусив мене викинути думки про нестабільну поведінку Хелен, тому що це неподобство нагадувало своїми розмірами ту саму вежу алхіміків, з якої я прибув, лише в зменшеному масштабі.

— Угу. 

Я оглянув поглядом папери, розмірковуючи над тим, що, може, варто просто їх закинути до вогнища і вдати, що тут нічого взагалі не було і все згоріло вже до мого приходу?

— Чим же я займався весь час, що ніколи було це все розгрести? — я почухав підборіддя, і тут погляд вхопив чергову теку з тим самим до нудоти знайомим гербом королівської освітньої служби.

— Ну звісно ж, що за питання… — пробурмотів я, втомлено зітхаючи.

Ми ж лише щойно після чергової перевірки. Чому я дивуюся взагалі? Мені присісти ніколи було останній місяць, ганяли в хвіст і в гриву.

Доведеться таки справді зайнятися цим сьогодні. Самі ці папірці ніде не подінуться, на жаль. Важко зітхнувши, я сів за стіл. Поміркувавши мить, приклав руку до кристала зв’язку.

— Реє Хелен, якщо ваша ласка, принесіть подвійну каву.

Завершивши виклик, пробурмотів сам до себе:

— Без неї мені точно з цим не розібратися.

Менше ніж за хвилину Хелен вже принесла мені чашку з кавою та кілька тістечок.

— Дякую, реє Хелен.

Роздивляючись перший документ, я відпив з чашки та скривився. Не від того, що кава була погана, а від чергової дисциплінарної скарги на синочка Кайдрена. Хлопець аж надто задирає носа та носиться зі своїм становищем сина альфи-голови. І якщо раніше скарги надходили переважно від адептів, у яких траплявся з ним конфлікт, то тепер скаржитися почали й викладачі.

— Геть береги поплутав, — невдоволено промовив, підписавши скаргу та додавши примітку про чергове покарання.

Наступні документи були не більш цікавими і не менш нудними. До заявки Мікарена на реактиви я теж дістався і підписав, але й окрім нього охочих поповнити запаси, оновити обладнання та профінансувати якісь надзвичайно необхідні заходи для адептів було чимало.

Впорався з усіма паперами я, коли денне світило перевалило вже на інший бік, повільно наближаючи цим вечір. Знесилено відкинувшись на спинку крісла, я витягнув вперед руки, потягнувшись. Краще б я кілька годин на полігоні провів, навчаючи цих мантелеп, як з магією поводитися, а не ось це все.

Знову поклавши долоню на кристал зв’язку, я промовив:

— Реє Хелен, приготуйте, будь ласка, ще кави.

Заплющивши на мить очі, я важко видихнув, очікуючи на появу секретарки. Довго чекати не довелося — таке враження, що Хелен на варті стояла біля того апарату для кави.

— Прошу, вайле Реле, ваша кава.

— Дякую, реє Хелен, — я забрав у неї тацю з кавою та черговими тістечками. — Ви мене так закормите, що я й розповнію.

Хелен всміхнулася від мого недолугого жарту та відповіла:

— Вам це не загрожує, ректоре.

— Заберіть ці папери, я все переглянув і підписав.

Хелен витріщилася на мене ошелешеним поглядом.

— Все? 

— Саме так, — підтвердив з кривою посмішкою.

Реакція секретарки мене повеселила. Мабуть, бідна, вже змучилася чекати від мене усіх тих підписів.

— Підозрюю, невдовзі планується нова навала цього неподобства, — додав я та зробив ковток кави.

Хелен згребла папери та рушила в бік приймальні. Сама жінка була доволі невисокого зросту, навіть як для людини, і стос аркушів, який сягав їй ледь не до носа, створював доволі кумедне видовище.

Нарешті з усіма справами покінчено, і я тепер з чистим сумлінням, в тиші і спокої можу випити кави. Нічого не читаючи, не підписуючи та не думаючи над тим, чи варто купляти нові захисні фартухи для алхіміків, чи краще ввести їм бойовку, щоб вони перестали бути такими незграбними та не виливали на себе власні ж зілля.