глава 36

Ферадей

Резар хотілося справжньої бійні. Заради Азріелли він готовий був усунути Морнеміру прямо зараз.

Я схилявся до відступу. Ми втрачаємо час. Якщо з Азрі щось трапилося, ніхто з нас не пробачить, що не був поруч.

Найгірше було Даурену. Він боровся, але сам був блідий, мов мрець. Демон єдиний міг здогадуватись, наскільки далеко занесло Азрі. Йому одному було даровано такий зв'язок із нею.

У якийсь момент Даурен похитнувся, хапаючись за серце і один із нижчих ледь не вбив його, але Калебірс вчасно допоміг.

- Обережніше! – крикнув я.

Втрат не хотілося. Це означало б, що саме Азріеллі буде важко пережити смерть одного з нас.

- На мить вона ніби… померла, - ледве хрипів Даурен, ледве тримаючись на ногах, - але потім знову ожила. Що з нею відбувається?

Це я теж хотів би дізнатися. Який ідіот! Кинув Азрі з молокососами, і чекав якогось іншого результату! Що? Що з нею могло статися? Думай, Ферадей!

Дзвініла сталь. На землі вже утворилися купи тіл цих істот. Але потік не припинявся, ми навіть не могли підійти до порталів, з яких вони лізли.

Мій погляд мимоволі ковзнув до небесного палацу, в якому зараз переховувалася Морнеміра. І, присягаюся, мені здалося, що хтось стоїть на одному з балконів верхніх поверхів.

- Резар, дій! - Раптом гаркнув Калебірс, прямо на наших очах відкриваючи портал до Морнемірі, що стояла на балконі, і стежила за битвою. - Мабуть, Азрі в її руках! Тільки вона могла забрати її!

Резар прослизнув у портал, не гаючи часу.

***

Резар

Як тільки вийшов з порталу, переді мною постала Морнеміра. Здавалося, вона точно знала, хто до неї з'явиться і не виглядала здивованою.

Колись я зміг би вважати її красивою. Обличчя з гострими вилицями, припухлі губи, довге волосся, точена фігурка. Але якою блідою і непоказною вона здавалася на тлі Азріелли словами не висловити.

Озлоблена на весь світ бідна жінка, без найменшого почуття каяття від того, що накоїла. Вона навіть не розуміла, чому сприяла упродовж чотирьохсот років.

Прямо перед нами розпласталося поле бою, як на долоні. І стільки довкола зелені, трави, дерев. Вона жила тут, у всій розкоші природи, зухвало позбавивши народ Ернела цього блага.

Я готовий був у будь-який момент вийняти зброю з піхов, але не встиг і кроку зробити, як виявився утиснутим у стіну небесного палацу, хоча Морнеміра до мене навіть пальцем не торкалася.

Яка ж сила зберігатись у тому її артефакті? Щоб там не було, вона не варта того, щоб продавати душу.

Горло стиснули лещата, я намагався вхопити ротом повітря, але нічого не виходило. Залишалося лише дивитись, як стерво повільно наближається до мене, дивлячись ніби крізь мого тіла.

- Думаєш, чи зможеш убити мене, смертний? - проскреготала вона, зупинившись поряд. - Ти дурний і самовпевнений. Я сподівалася, що за мною прийде Азріелла, але аж ніяк не один з її собачок. Як смішно, що твоя кохана все ж таки не змогла впоратися з Саірталою. Дівча виконала доручення краще, ніж я розраховувала.

Я вб'ю її. Точно вб'ю.

- Ти помреш разом з Азріеллою. Тільки ніколи більше не побачиш свою ненаглядну, для богів немає переродження! Черв'яки згризуть її прекрасне тіло, а ти будеш вічність страждати про те, що втратив єдину надію на своє жалюгідне щастя, чоловік з імперії Ернел, - розреготалася вона.

Вона була абсолютно божевільною. І не намагалася витерти солоні доріжки на обличчі, стояла, плакала і сміялася, відійшовши трохи назад до урвища й утискаючись пальцями перила балкона.

- Дивно, - почулося збоку, - а чому це я остання дізнаюся про швидке знайомство хробаків із моїм тілом?

***

Азріелла

Насамперед я звільнила Резара від магічного впливу.

Я й раніше не мала проблем із цим, але зараз Резар став для мене відкритою книгою. Я як на долоні бачила всі його почуття та переживання, надії та сумніви. Я могла зазирнути до його душі.

Резар дивився на мене, як на манну небесну. Обійшовши його, я пішла далі і зупинилася навпроти Морнеміри.

Хто вона насправді? Мені здається, у ній зібралися одразу кілька різних особистостей. Поранена жінка, травмовані дитини і сердитий монстр.

Повітря наповнило запах смерті. Прямо під цими балконами розверзалося пекло.

Морнеміра спробувала скористатися силою Ока Аргарда, але артефакт Вейла все ввібрав. Навіть без нього на мене більше це не подіяло б.

Немає такої сили, що могла б завдати шкоди доглядачам світів.

Я схопилася руками за палицю. Потрібно зупинити це.

Я ніколи більше цього не допущу. Як до такого взагалі можна було дійти? Я стала Давньою, але насамперед є Богинею Життя. Азріеллою!

З хмар обрушилася злива. Краплі опадали на обличчя. Як довго я не бачила дощу.

Краплі повисли в повітрі після того, як люди внизу почали обертатися до нашого балкона. Все навколо завмерло: люди, портали, нижчі демони повисли в стрибку.