Глава 27

Вранці до спальні без стуку увірвався ураган на ім'я Халлонія. Я ледве встигла розліпити очі, як побачила її обличчя, що схилилося зверху. Треба визнати, що це не найкращий початок дня.

- Треба ж, очухалася! Білобрисий номер три, привіт!

Дівчина було диво як гарна у своїй повітряній білій сукні, а особливо її образ прикрашало цікаве становище, завдяки якому животик став округлим, але що вона робить у палаці? Тут портали вже дозволені. Можна було й додому повернутись.

Лютик цмокнув мене в губи, привітався з набридливою Халлонією і пішов у ванну.

- Можна було й постукати, - пробурчала я, - а якби ми ділом були зайняті?

- Не бурчи, я прийшла поговорити до душам.

Дівчина залізла до мене на ліжко і граційно розташувала стрункі ніжки, закинувши одну на іншу.

- Сьогодні одна? - Не втрималася від підколки.

- Я всіх розпустила, - повсякденно мовила співрозмовниця, натхненним поглядом вдивляючись у краєвид за вікном, - навіть розповіла всім про справжнього батька дитини правдиву історію.

- Ну ти даєш, - я аж подалася ближче до неї, - з чого раптом такий героїзм?

- Не хочу більше фальші. Не збираюся відтепер нікого тримати поруч, ґрунтуючись на брехні та нещирості. Якщо знадобиться, виховуватиму дитину сама. Я надто багато помилялася у житті, щоб продовжувати це робити й надалі. Тепер я розумію трохи більше.

- Ти розумниця! - У серцях схопивши Халлонію за руку, посміхнулася в усі тридцять два, - якщо хочеш, можеш жити в мене скільки знадобиться!

- Дякую, - стрільнула очима руда бестія, - але ти б про свої проблеми подумала. Начебто ратуєш за зняття прокляття, припинення рабства та мир у всьому світі, але не передбачила протести по всій імперії!

– Протести? - насупилась я.

- Прокинься. Тобі про це, напевно, говорили. Відбори у твій гарем більше не влаштовуються. Чоловікам, які населяють імперію, це не подобається. Навколо чутки тільки про те і йдуть, що тебе прибрали до рук наближені до імператора і він сам. Звинувачують не тебе, народу дуже сподобався той вчинок зі звільненням рабів і надання їм можливості відбудувати собі власне житло. Але засуджують твоїх чоловіків.

- Нема про що людям потріпатися! – зло видихнула я, стискаючи кулаки.

Начебто, більшість населення Ернела - чоловіки, а поводяться, як пліткарки.

- Гаразд, дивлюся, я стала тією, хто приніс тобі погану звістку, побіжу, поки ти мені голову не відкрутила, - широко і трохи нервово посміхнувшись, жінка зникла за дверима.

У їдальню я спустилася ближче до полудня, Лютик пішов ще за годину до цього.

Якраз усі були в зборі, чекали лише на мене.

Вільне місце було тільки одне – між Ферадеєм та Лютиком. І якщо другий чоловік тепер викликав лише позитивні емоції, то першого хотілось кудись подіти. Але їсти хотілося жах як – у тарілках було щось м'ясне, з салатом і аромати виходили такі, що живіт ледь не бурчав на всю їдальню. Довелося сісти.

- Тільки на тебе й чекали, копуша, - пирхнула Халлонія, розбавляючи тишу.

***

Лютимар

Коли я прийшов до їдальні, приготування трапези вже йшли повним ходом. Калебірс із Саадаром, створюючи магічну кишеню, понатягали звідкись їжі. Мабуть, прямо з чийогось столу. Це було смішно, Азрі не підтримує наявність рабів, що могли б готувати, тому всі викручувалися як могли.

Я зробив крок уперед, і хтось штовхнув мене за плече. Слідом зустрівся з примруженим поглядом зелених очей.

Резар, звісно.

Я йому не подобався. Дуже. Берсерк чудово розумів, що зараз програє мені. І іншим також. Тим, із ким Азріелла проводить більше часу.

А він її мало чим чіпляє. Інакше дівчина не ігнорувала би його так очевидно.

Я тільки пирхнув, прямуючи до столу. Мені тут друзі не потрібні, а вороги – справа вирішувана. Сьогодні є - завтра померли.

Потім увійшов Даурен. Ось він завжди тримався особняком, ніби стіну вибудовуючи між собою та рештою. Я не розкусив його, не можу сказати, чи демон лицемірний.

Я показово зайняв два стільці. Для себе та Азрі. Так, я вже отримав найкращий подарунок всього пару годин тому, але грішно було би втрачати момент.

***

Ферадей

Справді, то, що творилося навколо Азріелли – цікава метушня.

Усередині безсмертного тіла явно перебуває чужоземна душа. Я зрозумів це у перший момент нашого знайомства. І тим дивніше було те, що вона цілком прижилася тут. Вона вписалася без вад, тепер повноправна Богиня. Причому одна з найбільш значущих у місцевому пантеоні. Стародавні не могли не помітити змін щодо неї. Слід зробити висновок, що її поява їм тут на руку. Хто я такий, щоб йти проти їхньої волі?

Я думав пограти трохи зі смертними на поводку у цієї богині, не розкриваючи карт. Була можливість позбавитися вічної самотності трохи підлим способом. Так, довелося б почекати, поки її дочка виросте і стане такою прекрасною, як і мати. І точно такою ж безсмертною.