Глава 26

З темнотою прийшло дивне видіння. Все навколо вкрите мороком, я не могла бачити руки в чорному тумані, але виразно відчувала, що вони дрібно тремтять. У голові відлунням брязкотіли різні звуки, ніби неподалік, то в одній стороні, то в іншій, перемовлялися люди, намагаючись заплутати мене, дзвеніли якісь каструлі, незрозумілі дзвіночки. Та де я взагалі?

Страх закрався під ребра, але прокинутися не виходило, здавалося, що душу тут утримують липкі руки, вимазані в болоті. Вони не дозволяють відірвати ногу від тягучої підлоги, з-під якої, здавалося, на мене дивляться сотні й тисячі чорних очей з шаленими райдужками, що крутяться на всі боки, немов заведені м’ячики.

Я постаралася заспокоїтись і озирнулася. Світла було не так багато, але я помітила невелику точку на горизонті.

- Доброго дня, - приємний жіночий голос як подих вітру промайнув поряд, - ну ось ми й зустрілися.

Я обернулася на звук. Висока жінка в довгій замшевій чорній сукні з темним блискучим волоссям і смарагдовими очима дивилася на мене. І посміхалася. Майже безневинно, але у виразі обличчя проглядалася вся підступність всесвіту.

- Я Морнеміра, будемо знайомі. Знаю, що ти переродилася, Азріелло. І зовсім мене не пам'ятаєш. Зате я пам'ятаю. На жаль.

- І тобі добрий день, - прошепотіла, роздивляючись її з-під брів.

- Дивно, що ти все ж таки зважилася на гарем, як Стародавні боги і просили, невже частина душі, твій Сімран, більше не такий важливий? А здавалося, що таке кохання на тисячі перероджень.

Сімран… чула про нього. Той, із ким залишилася екс-Азріелла.

- Тебе так цікавлять подробиці мого особистого життя? Збираєш посібник? - Не втрималася від підколки.

Вона, звичайно, питати може, ось тільки я не знаю відповіді. Я і та Азріелла – зовсім різні люди. Тут ще й факт випливає, що їй теж запропонували гарем, але вона відмовилася. Чи бачите, коханий уже був. А я цап-відбувайло чи що?

- Навпаки, даю пораду, особисто ти ніколи не викликала у моїй душі протесту. Якщо збираєш проти мене сили, не забуть про нашого Варсара. Він єдиний десятки століть ніколи не зраджував тебе.

Все стихало так само швидко, як і починалося. Голос Морнемір віддалився, і вона сама зникла.

Тиски, що утримують у цій темряві, ослабли. Я зосередилася, намагаючись прокинутися, струшуючи з себе чорну пелену, як великих тарантулів.

Може через хвилину, або через годину, час тягся дуже незрозуміло, але я змогла нарешті підступитися до межі сну, виштовхуючи себе назовні. Тієї ж миті розплющила очі, лежачи на чомусь м'якому, відчуваючи себе до неможливості дивовижно.

В очі відразу вдарило світло, я виявила над собою стелю з візерунчастою ліпниною. Біля дальньої стіни мій погляд вихопив туалетний столик, і я зрозуміла, що знаходжусь у своїй кімнаті в палаці.

- Азрі! - За кілька сантиметрів над собою я виявила обличчя Калебірса, вкрите ледь помітною щетиною.

Опустивши погляд трохи нижче, помітила свою долоню, увиту руками Резара, що мило дрімав, поклавши голову на мій живіт. Під прикритими віями воєначальника ясно прозирали темні кола.

Повернувши голову в протилежний бік, помітила ще одне тіло, яке притискалося до мене – Саадар. Він уже виглядав зовсім убитим, таке почуття, що й схуднув трохи, хоча за щетиною Калеба зрозуміло, що в відключенні я була не більше доби.

Двері в кімнату прочинилися, всередину прослизнули Лаосар з Лютімаром, про щось перемовляючись. Але зупинивши погляди на мені, замовкли на півслові.

- Отямилася! - Лаос відразу виявився поруч, а ось Лютик знітився десь біля входу. Якщо чесно, я все ще відчувала змішані почуття щодо нього. Нам треба було поговорити та все прояснити.

- Азріелло! - Раптом прокинувся Резар, відразу виявивши, що мої очі відкриті.

Вже через секунду я була притиснута до великого тіла воєначальника, що закриває мене від решти чоловіків. Здавалося, ще трохи і він загарчить, а потім потягне мене в барліг, де годуватиме м'ясом убитих тварин, засмажених на рожні.

- Скільки я була непритомна? Що взагалі сталося?

- Ти пролежала так майже добу. Ледве не впала зі сходів, але Ферадей якось встиг упіймати. Він один казав, що боятися не варто, і ти скоро прийдеш до тями, але не пояснив, чому так вирішив.

– До речі, де він?

- Востаннє бачив його в бібліотеці, - втрутився в розмову Лютімар, не зводячи очей.

- Мені б хотілося поговорити з Лютімаром наодинці, - таки наважилася поставити всі крапки над «і».

Всі вийшли, а я стала терзати чоловіка, що залишився, важким поглядом.

- Чекаю пояснень, - промовила суворо і очікувала відвертості, хоча й розуміла, що ситуація не особливо до них сприяє.

- Розумієш… - він затнувся, дивлячись на килим, - ситуація склалася така… Ферадей пообіцяв, що перенесе тебе до нас, якщо хтось із нас погодиться на умову.

Так, все потроху починає яснішати. Щось таке я собі й уявляла.

- І він виконав обіцянку, - Лютик стиснув руку в кулаки, - ти з нами.

- Ні, це не він виконав обіцянку, а я сама знайшла шлях до вас! - Потроху гостра образа почала проривати греблю, - вам потрібно було лише почекати, але ти зробив таку дурість!