Глава 23

Даурен

Я просто сердився, спостерігаючи за цим. Дурень Саадар настав на якусь магічну хрінотінь і тепер Азріелла незрозуміло де. Благо, справжній зв'язок між нами не порушився, але на цій Проклятій землі магічні потоки настільки сплутані, що я відчуваю її скрізь, з усіх боків, куди йти – незрозуміло. Хоча в інших і того не було – вони взагалі не відчували її присутності у цьому світі.

Наблизився до води, що берегла пам'ять про присутність Ферадея, опустив руку в озеро - ніякого магічного відгуку. Чари тут взагалі дуже примхливі.

Насправді це така безглуздість, весь цей пантеон. У нас в Аргарді немає жодних богів, усі поклоняються верховному імператору – демону, який існує на наших землях з часів створення світу.

Азріелла – інша справа. Має важливу місію.

Для її повернення треба було щось робити і терміново. А якщо Саадар, хлопець з кращими організаторськими здібностями зник разом з дівчиною, доведеться щось вигадувати. Звичайно, воєначальник теж не промах, але надто вже схиблений на Азріеллі, тим більше, коли справа стосується її присутності біля нього. На Резара покладеться – також не варіант. Імператор не в собі. Інші такі собі дітлахи. Залишаюся лише я. Єдиний, здатний тверезо мислити.

І ідей тут не так багато. Озеро. Ферадей. Напівдемон, вигнаний з Аргарду. Колись він був радником верховного демона, але чимось там йому не вгодив. На той час я ще й не народився.

Як цікаво… тепер могутній воїн, який у колишні часи керував невеликими відрізками простору, став богом у цьому світі. Цікаво. Він має допомогти. Але доведеться напевно заплатити якусь ціну. Посильну, звичайно, я збираюся ще прожити прекрасне життя зі своєю красунею.

- Збирайтеся, - припечатав, підводячись з колін, - ми повернемо її.

Ніхто мене не слухав, не обернувся, навіть більш-менш осудний Калебірс валявся в піску. І чи це імператор? Жалюгідна подоба свого батька.

Щоб зібрати їх усіх разом, як кошенят за шкірки, довелося витратити чимало часу. Що Азріелла у них знайшла? Сліпе кохання, як у щенят грифона, що вперше побачили господаря? Хіба цікаві стосунки, в яких прислухаються до кожного слова? Адже це просто фальш.

Втім, не моє діло.

- Пропоную спуститися до Ферадею і домовитись про повернення Азріелли. Якщо не хочете йти, залишайтеся тут. Я й сам упораюся.

Під ногами мішатимуться, але допомога теж може бути в нагоді.

- Ти маєш рацію, треба щось робити, - нарешті отямився від самобичування імператор.

У міру нашої з Калебірсом розмови долучилися й інші. У результаті приблизно з годину ми обговорювали план дій. Резар пропонував брати і храм, і Ферадея штурмом, Лютімар просто поговорити з ним.

І хочете сказати, чи обидва вони зацікавили Азріеллу?

- Ми маємо висунути йому свої умови. В обмін на щось, - найближчим до істини виявився Калебірс.

Загалом у воду вже опускалися у повній моральній готовності. Я бачив перед собою тільки мету, хоч і довелося кілька разів ухилятися від водоростей, що б'ють по обличчю.

Пройдучи вузьким коридором вже в самому храмі ми вмить пробралися нагору старими сходинками. Я лише сподівався, що не привів нас усіх на загибель. Ферадей – не просто спокійна істота, як казав знайомий з ним Лаосар, він ще й дуже жорстокий кат.

Коли ми увійшли до самого святилища – нікого не було. Ферадей вирішив пограти, коли ми порушили його спокій. Але коли просунулися глибше, всі гостро відчули магічну мережу, що огортає стіни. Одне за одним чарівництво нашарувалося одне на одного, Калебірс спробував застосувати якусь магію у відповідь, але його відкинуло вбік, вибиваючи плетив чар з пальців. Тепер ми не змогли б вибратися звідси, ні через двері, ні через вікно.

Божество раптом з'явилося, втомлено підперши кулаком підборіддя. Зовні він дуже нагадував демона, але всередині був справжнім Цербером, який охороняв вхід до пекла людських заповітних бажань.

- Щось я зачекався, довго пливете, - промовив, повільно відкинувшись на спинку високого крісла, що заміняв тут вівтар. Але й статуя була. Так усі тутешні боги люблять хвалитися тим, що вони такі значущі, що колись хтось їм поклонявся.

- Ми по справі, - я перейшов одразу до суті знаючи, що Ферадей розшаркувань ніколи не любив, - якщо вже все знаєш, поверни нам Азріеллу, адже ти можеш.

- Можу, - хмикнув напівдемон, - але повинен?

- Яка твоя умова? - Раптом виступив Резар, схопившись за свій кинджал.

Я роздратовано видихнув. Не лізь!

Ферадей зацікавлено повернув голову, розглядаючи нас п'ятьох своїми блискучими червоними очима без білків.

Потім раптом голосно клацнув пальцями і прямо між нами на відстані витягнутої руки з'явилася червона магічна куля, всередині якої недобре потріскували магічні блискавки.

- Це магічний артефакт моєї сили, прикладіть руку, і я тут же притягну порталом в цю кімнату вашу Азріеллу.

Резар було смикнувся у бік злої магії, але я зупинив його рукою.

- Які умови? Що ця куля зробить з нами?

- Все не так складно, не варто хвилюватися. Просто тому, хто це зробить, доведеться віддати свого з Азріеллою первістка-дівчинку мені, якщо це буде дівчинка, звичайно. Тут невдача не стовідсоткова, а ваша богиня виявиться поряд. Безперечно, виявиться.