Глава 16

Зрозуміла, чому мене наполегливо попросили скористатися кремом від засмаги, а точніше, від згоряння, як назвав його хтось, тільки коли ми всією юрбою вивалилися з порталу.

Покрутивши головою у Резара на руках, відразу ж захотіла назад у затишний палац. Бажано одразу вимитися від піску, який уже відчувався на зубах. Сонце тут невблаганно пекло.

Проклята земля виявилася ще більш засохлою, ніж вся решта території імперії. І без найменших ознак життя.

Це місце можна було назвати лише пекучою пустелею. На кілометри навколо одна хитка земля з різкими підйомами до безхмарного неба і невеликими западинами, здавалося, в надра самого пекла.

- Десь неподалік має бути храм Саїртали - богині пакостей, першої поплічниці Морнеміри, - одразу вклинився у справу Калебірс, розглядаючи обрій.

- Я взяв для тебе покриття на голову, що захищає від сонця, раптом ми тут цілий день, - промовив просто біля вуха Резар, дістаючи з рюкзака якусь тканину.

- Судячи з карти, - почав Саадар, повертаючи старий папірець в руках і так, і сяк, - я закинув нас не так вже й далеко, просто, швидше за все, практично всі руїни вже під піском.

В цей момент Берсерк, поставивши на підлогу, начепив на мою блондинисту голову панаму з резинкою під підборіддям. Я кинула на Резара вдячний погляд.

- Тобто, Проклята земля – це одна велика пустеля?

- Ні, - заперечив Лаосар, вдивляючись кудись у далечінь, з козирком з долоні біля чола, - тільки землі храму Саїртали.

Тут раптово простір за метр від місця нашої дислокації пішло хвилями. Утворився портал. З нього ступила майже витончена, хоч і немаленька, жіноча ніжка. Слідом здалася вся її володарка - жінка на вигляд років тридцяти, досить велика в плечах. Руде волосся спадало трохи нижче плечей, а пухкі губи підібгалися. Вона тримала в руках якусь кулю, напівпрозора ниточка з якої одразу поплелася до мене.

Резар засунув мене до за спину, рухом справжнього найманця дістаючи з рюкзака кинджал.

Слідом за ернелійською представницею слабкої статі почали виходити чоловіки. Майже такі гарні, як і мої, але, певна річ, недотягували. Кожної секунди мені здавалося, що все, цей останній, але тіла все показувалися і показувалися з магічного телепорту, стаючи за спиною похмурої жінки.

На двадцятому чоловіку цей парад закінчився. І майстриня яскравих появ вирішила заговорити:

- Ти та сама Азріелла! - чи то питала, чи то стверджувала вона, тикаючи в мене своєю кулею.

- Ну, припустимо, - визирнула з-за плеча Берсерка, але залишаючись на безпечній відстані від непроханих гостей, - а ти представитися забула.

– Я Халлонія! - гордо підняла підборіддя, ніби її ім'я все говорило за неї.

- Можливо, якби ми познайомилися за більш доброзичливих обставин, то все було б не так напружено, - я спробувала їх посміхнутись. Її гарем виглядав презентабельно, мабуть, не знущається з них – вже гарний початок. Подруги – це також корисно.

- Яке ти маєш право вклинюватись у мої справи?! Я ім'я собі не один день робила, щоб ти прийшла і все зруйнувала, навіть не заплативши насамкінець! - Відразу зарубала в зародку Халлонія мій до неї нейтралітет. - Я примчала сюди з Кадар-гана, як тільки до мене дійшла новина про лже-богиню, що безперешкодно відпускає мій товар, - тепер вона тицьнула в мене пальцем, - ти винна мені цілий стан!

- О, то це ти та жінка, що сприяє процвітанню рабства в Ернелі? Я могла б подумати, що ти прийшла спокійно поговорити і залагодити все мирно, якби не двадцять бойових одиниць у тебе за спиною!

- Я завжди ходжу з невеликою свитою, - насупилась співрозмовниця.

Тут земля під нашими ногами затремтіла.

І десяти хвилин не минуло, а Проклята земля вже виправдовує назву.

Пісок під ступнями почав невблаганно сипатися кудись униз. Мабуть, у ядро планети, щоб мені було порожньо! Ми всі разом, дружною компанією відскочили від сипучої річки, але западина, що утворилася, почала розростатися, розкриваючи свої надра.

І тут майже тридцять чоловік кинулися в біг, відчуваючи, як земля під ногами засмоктує.

Саадар намагався якось там смикати рукою, намагічити портал, але не тут було - у нього нічого не виходило. Магія зникла.

Халлонія щось істерично верещала, заскочивши на когось із своїх чоловіків. Його під подвійною вагою почало вплющувати в сипучу масу ще більше, через що бідний мужик просто скинув крикливу жінку на пісок, рятуючи своє життя.

Саадар спробував свої сили, заплющивши очі і сконцентрувавшись. За мить я відчула під ногами тверду землю. За інерцією, продовжуючи біг, ледь не впала з величезного плоского пісковика, що піднімав нас над рівнем землі.

Десь унизу все ще верещала ненормальна жінка і шипів пісок, що зсипався.

Я обережно виглянула за край виступу. Ми висіли за метри п'ять від безодні. А з землі почала показуватись верхівка якоїсь будівлі.

– Дивіться, це храм? – вказала на неї чоловікам.

- Схоже на те, - поряд опустився Резар, обіймаючи за плечі, щоб не впала.

Я обернулася назад.