Глава 13

Азріелла

Ми розглядали одне одного досить довго. Навколо було тихо - світ зупинився. Ні шуму голосів, ні свисту вітру. Все це було дуже далеко – десь за невидимою стіною.

Душа нарешті заспокоїлася. Біль вщухла, навпаки – стало спокійно та добре.

Незнайомець мав загострені риси обличчя з ледь помітними зморшками, жорсткий, холодний погляд жовтих очей, але найбільше мене здивували нарости на голові попелястого кольору, схожі на роги.

Але я не злякалася. Навіть коли він нахилився і торкнувся моїх губ.

Це не було так прісно, як із Толиком, і не так пристрасно, як із Саадаром. Поцілунок залишався ніжним та обережним. Вивчаючим. Я відчувала нерівний стукіт його серця під своєю долонькою.

Це біло по-тягочому прекрасно. Через хвилину чоловік відсторонився, притулившись чолом до моєї маківки.

- Ти хто? – спитала тихо.

Справді, час і познайомитись.

- Не відчуваєш? – здивовано і якось засмучено перепитав чоловік.

Саме в цей момент мозок вирішив помітити все, що діялося довкола. Глухі грати, устелені сіном, що погано пахне, в кутку діряве відро. А зовні незнайома місцевість. Нікого з моїх чоловіків поряд немає.

Сковзнувши вниз, опинилася на ногах і відскочила убік, намагаючись зрозуміти подальші свої дії.

З клітин на протилежному боці на мене дивилися чоловіки, дуже схожі на мого співкамерника – смагляві, з рогами. Дехто посміхався, а той, що в сусідній кліті навіть помахав.

«Стоп! Без істерик, Варя!», - подумала я, хоча і була на грані цієї самої істерики.

Виходить, я все ще на цьому ж ринку, саме в тій самій секції з військовополоненими. Дуже вже цим чоловікам підходить визначення демонів Аргарда. Принаймні роги на це натякають.

- Як я опинилася тут?

- Я кликав тебе, - трохи засмучено відповів чоловік.

- То це був ти? Я не могла зрозуміти, що таке!

- Ти ніколи не чула про істинні пари?

- Ти до чогось хилиш? - Зробила я крок назад, упираючись спиною в прути решітки.

- А-АЗР-Р-Р-ІЕЛЛА! - пролунало десь недалеко, як грім серед ясного неба.

- О, Резар іде, - посміхнулася чи то радісно, чи то збентежено.

- Азріелла!? - Витріщився на мене досі спокійний незнайомець, - твоє ім'я дуже схоже на ...

Значить, не дуже й сильно вони тут відрізані від світу, якщо знають про пророцтво!

- Це я і є, - перебила ошелешеного чоловіка, - у нас мало часу. Ти натякав на те, що ми з тобою істинні?

- Так і є, - кивнув він, - у демонів це вважається дар, якого не можна упускати.

Я без слів потяглася до нього та розстебнула клямку рабського нашийника.

Чоловік перестав дихати.

- Азріелло! - У ряді між клітинами демонів з'явився натовп моїх чоловіків. Всі скуйовджені, спітнілі, захекані. За три секунди опинилися біля ґрат.

- Якщо хоч одна волосинка з її голови впала, то я примушу тебе жерти землю! - гарчав через прути на мого "сусіда" Резар. Здавалося, ось-ось у нього вийде зігнути прути і протиснутися в клітку.

У Калебірса під оком визрів синець, коли у Резара виявилася розбита брова. У Саадара просто дикі очі, він вп'явся в мене поглядом, боячись знову випустити з поля зору. Лаосар мовчки спопеляв поглядом демона.

Господи! Мене п'ять хвилин не було!

– Що за кошмар? – тяжко видихнула, прикривши очі рукою.

- Хто вони? – насупився чоловік по цей бік ґрат.

- Полчище моє, - потерла перенісся.

- Азрі, ми тебе відкриємо, віддай ключі, вони в тебе лишилися! - нервово протараторив, здається, злегка збожеволілий Саадар.

- Заспокойтесь спочатку! - Крикнула.

- До біса! - Вперед виступив Резар, він був аж весь червоний від надлишку злості.

Воєначальник схопив руками прути, на руках рельєфно виступили фіолетові вени, різко потягнув на себе, повністю виламуючи дві залізні труби з впаяних кріплень.

Після цього спокійно пройшов боком углиб камери, прямуючи до мене. За ним потяглися решта.

- Спокійно! - Виставила вперед руки. - Цього чоловіка не чіпаємо, він свій!

Чоловіки не встигли. Навколо утворився туман, стягуючись кулею довкола нас двох.

- То хто вони такі? – тихо спитав колишній раб.

У магічну огорожу прилетіла куля полум’я, потім ще одна. І ще. Коротше, град куль. Хтось бився кулаками об цей вакуум. Захист почав тріщати по швах.

В очах демона промайнуло здивування.

- Мої чоловіки.

Демон насупився. Чи знаєте, видовище не для людей зі слабкими нервами.

- Наречені?

Негативно мотнула головою.

– Я хочу бути першим.