Глава 10

Окована жінка, що валялася на землі, навіть намагалася брикатися. Ось за стійкість "п'ятірочка"! Жага до життя є, то навіщо віялом відбивати її в інших?

Подання розгорнулося на славу, ось уже сцена з приготуваннями до мого відбору нікому не цікава, на заміну всі стежать за моїми діями. Здалося, що навіть деякі з моїх «добірних» чоловіків нагорі підняли пов'язки, щоб розглянути, що тут такого цікавого відбувається.

А я гордо крокувала до наміченої мети. Раби психованної трохи пожвавішали, підкинули зашугані погляди з-під кудлатих брів.

- Спокійно, - я підняла перед собою руки, намагаючись показати, що зла вчинити не хочу, сповільнилася.

Ті тільки з жахом витріщилися на мої долоні, з яких не далі, як дві хвилини тому вилетіло щось, що скувала їхню господарку льодом. Хлопці кинулися врозтіч, не обертаючись, тільки п'яти заблищали в далеких кущах. Я безпорадно опустила руки. Мовою залишився один мат.

Здавалося, хтось у натовпі почав задерикувато аплодувати безкоштовній виставі.

- Ці чоловіки раби з народження, - прошепотів просто біля вуха Саадар, від чого я сіпнулася, - їм не потрібна свобода, перевчити не вийде, вони не вміють жити в суспільстві, не здатні писати чи читати. Не впевнений навіть, що думка в них є, швидше ні, ніж так. Сумно, але правда в тому, що їхнє життя полягає лише у прислуженні.

- Саадар, ти дурниці зараз кажеш, - моє обличчя ще більше похмуріло, - я дивлюся, від гуманності та толерантності цей світ далекий безбожно, - припечатала я, взявши під руку Калебірса, повернулася до сцени. В голову лізли давлячі думки.

Зауважила, що пута на мадам, що утихомирилася, почали підтаювати. Ну і гаразд, все одно я їх би вже зняти не змогла - стан не той. Магічити виходить, а ось розгрібати наслідки – не дуже.

- Але ж я сказав правду, - придворний маг виглядав трохи ображено.

- Подивилася б я на твою правду, якби ти по той бік барикади. Там глуха стіна. Вони не бачили іншого, їх ламали змалку. Але якщо говорити, що нічого змінити не можна, то цей прогнилий світ такий і залишиться. Потрібно починати з малого. Для початку, перестати говорити, що рабство - норма, - чітко промовляла, піднімаючись східцями на дерев'яне піднесення, притримуючи плащ.

- Складно буде, - тихо промовив хтось із натовпу, але, коли я кинула туди погляд, визначити, хто саме це сказав було неможливо - всі вдавали, що не при справах. А ще стало зрозуміло, що до нашої розмови дослухалися всі на майдані.

- Думаєте, я тут, щоб пасувати перед труднощами? - Власні губи скривилися в іронічній усмішці, - тоді пристебніть ремені, і уважно спостерігайте за подіями.

Знаєте, бути рятівницею світу у власному реалістичному сні і штовхати пафосні промови – вища насолода.

А зараз – до діла. Велично відкинувши волосся за спину, я обернулася до тих, хто стояв у глибині сцени. Усі тридцять один уже були у зборі. Такі ж гарні, як і мої чоловіки. М'язисті, високі та дуже сексуальні. Без єдиної шпильки жиру на ідеальних тілах.

Я прикро підібгала губи. Відлуння тієї потреби, що оселилася в серці, коли я вийшла з порталу, не вказувала ні на кого. Душа боляче занила. Раптом захотілося піти кудись зовсім в інший бік, але я протверезила себе до болю стиснувши руки так, щоб нігті впивалися в шкіру долонь.

- Отже, - видихнула, - минулого разу я вислуховувала історію кожного претендента, але, боюся, зараз так не вийде, вас утричі більше від того відбору. Зрозумійте мене правильно, я б забрала вас усіх, але боюся, що імператорська скарбниця спорожніє, якщо доведеться годувати такий натовп чоловіків богині.

- Пані! - Хтось із них подав голос, у тембрі відчувалося напруження, - цього разу візьміть мене!

З прищуром подивилась у бік звуку. Чоловік стояв досить далеко від мене. Єдине, що помітила – копиця білого волосся на голові, що була схожа на шапку снігу.

Стривайте.

- Лютимаре? - Здивувалася, підходячи ближче.

Але на півдорозі до старого знайомого мене хтось зупинив, схопивши за передпліччя.

- Адже ти хочеш взяти тільки одного, за правилами, - над головою почувся той баритональний сексуальний голос раба, якого я відпустила - Лаосара. Навіть хмикання, що злетіло з його губ, було до неможливості бархатистим і надто характерним, щоб не впізнати його володаря.

- Забери руки! - За спиною тут же з'явився Резар, - якщо в майбутньому ще хочеш ними користуватися.

- Резаре, спокійно, - я повернула до нього, - нічого серйозного не сталося. Я сама розберуся.

Чоловік похмурнів, але прохання прислухався – відійшов подалі. Хоча видно було, що від обурення мало не палахкотить.

А Лаосар присунувся ближче. Тепер, при світлі сонця, вдалося розглянути його краще. Великий. Мужній, але дуже симпатичний. Більш гарний, ніж брутальний, але ситуацію поправляє харизма. На вигляд гнучкий і спритний. Шоколадне волосся стирчало на всі боки, і я піднялася на носочках, щоб поправити його.

Навіть без того незрозумілого почуття потреби, що все ще жило в мені, я розуміла, що не можу відірвати від нього погляду. І не хочу його відривати – настільки мене тягне до цього лукавого лиса. Та з його аурою ніякої магії не потрібно! Мені здається, у нього є сила тяжіння, як у космічних тіл.