Глава 5

"Раби" опустилися на коліна, поки я мовчки їх розглядала округлими очима. Загальноприйнятий образ раба навряд чи сходився з тим, що бачила перед собою. Ці чоловіки в лахмітті були схожі на манекенників з обкладинки глянсового журналу, і навіть сіре рвання на статних фігурах виглядало, як остання колекція відомого дизайнера.

Брюнет мазнув по мені палким поглядом, я відчувала, як пече обличчя від пильної уваги. Здавалося б, він не посміхався, не робив із себе щось, але яким же сексуальним здалося його обличчя цієї секунди. Схаменувся він швидко, натягнувши на обличчя підходящу маску покірності і тлінності. І погляду очей шоколадного кольору з підлоги більше не зводив.

 - Як вас звати? - я зверталася до обох, але дізнатися більше мені хотілося саме про нього. За маскою раба ховається секс-бомба, не зацікавитись таким я не могла.

- Я Лаосар, пані, - промовив, а я заслухалася його голосом - приємний, басистий, з хрипотою.

Як же мені захотілося знову відчути на собі його зацікавленість, але чоловік більше не дивився кудись вище за «господарські» ноги. Втім, вони теж були гарними, не скаржусь. Тепер не скаржусь. Але від того не краще. Мені більше подобається, коли дивляться в очі, особливо коли чоловічий погляд такий пристрасний.

- А я Шаран, пані, - повторив інший, на якого я практично не звернула уваги.

- Лаосаре, як вийшло, що ти став рабом? - задала питання так і не повіривши його напускній покірності. Чоловік не зламаний. Навпаки. Такий екземпляр може придушити будь-кого. То що на ньому робить рабський нашийник?

- Спокусив і переспав із жінкою, що не обрала мене у своєму відборі, - холодно відрапортував раб, у тоні голосу не було нічого. Ні каяття, ні хвастощів.

 - Ого, - злегка засмутилася, почухавши пальцем кінчик носа, - але якщо спокусив, то вона не противилася? Чому ти став рабом?

- Жінки бувають підступними, - спокусливі губи Лаосара розповзлися в чарівній усмішці, а потім шахрай підняв на мене неймовірні очі. В них палало полум'я, обпалюючи, як пряме проміння сонця.

Ззаду почулася метушня, і хтось згріб мене зі спини в обійми, закопавшись носом у волосся.

- Вибач, Азріелло, - вибачався Саадар, - утримати його не змогли б і десять таких, як ми.

А я зрозуміла, що в мою маківку мило втикається носом суворий Резар. Дихав швидко, намагаючись заспокоїтись.

- Цей зміг би, - воїн показав на Лаосара, - лис зовсім не такий простий, як здається. Його тільки рабство і утримує, - гарчав Резар, - він і мене старше на кілька століть. Трохи молодше за батька Калебірса і Саадара, засновника нашої імперії. Сволота спритна, убити практично неможливо, інакше давно б уже прикінчили.

- Чудова характеристика, Резаре, -  хмикнув лис, - може, поговоримо про твої подвиги? Таке довге життя не обходиться без пригод. А про твої ходять легенди. Чув навіть, що кілька бардів склали пісні про Кровавого Берсерка, який не щадив навіть тих, хто здається.

- Закрий пащу, - гаркнув Резар.

Мені чомусь стало шкода цього Лаосара. Такий вольовий, гордий, гарний чоловік, а доводиться схиляти коліна через жорстокі негласні закони цього світу. І ніяк не може це виправити самотужки.

Наскільки може бути цікавим тисячолітнє існування? Іноді люди і на своєму короткому віці втрачали пристрасть до життя. А тут таких періодів у десять чи навіть у двадцять разів більше!

Акуратно вивільнившись із обіймів Резара, підійшла ближче. Опустилася поряд з Лаосом, колінними філіжанками відчуваючи шорсткість килима. В очах чоловіка спалахнуло здивування, яке умілець швидко придушив – очі стали знову майже скляними, без емоцій. Все важче було зрозуміти, як йому звичніше: виявляти почуття чи душити їх глибоко.

Рішуче простягнувши руки до його нашийника, я намацала гостру застібку, натиснувши на неї, змогла з брязкотом відкрити замочок. Те саме зробила і з Шараном, блідим хлопцем, який не розумів, як варто поводитися переді мною.

Лише коли я відкинула його нашийник убік, Шаран підняв на мене повні подяки очі.

У кімнаті стояла мертва тиша. Розносилися тільки напружені дихання не надто радісних магів. Вважаю, навіть братам це не сподобалося. Тоді чого їх позиція у тому, що рабство ніяк не зжити, якщо вони незадоволені відпущеними рабами? Навіщо їх привели? Напевно, самі вже звикли до існування работоргівлі, а тому й потурають цій гидоті. Людьми не торгують, живі істоти – не речі для прислужування, а особистості зі своїми характерами та почуттями. Тільки ось, як я зрозуміла, ніхто й пальцем не ворушить, щоб і тут усе було так, як заведено в цивілізованому місці.

 Для цього я тут. Мені доручено не кидати нікого. Та хіба я можу?

- Ти повертаєш мені право називатися Лаосаром Ерозерським, жінка? - прогуркотів у тиші набатом грубий голос Лаоса. Я відчула його всепоглинаючу ауру, що вивільнилася зі зняттям нашийника. Така людина, яка напевно зносить помахом руки цілі міста, не може прислужувати. Він однією своєю шахрайською усмішкою поклав би штабелями весь відділ кадрів компанії, в якій я працювала. Просто там були самі жінки.

- Правильно, - спробувала відповідати рівню його пафосу, - і запрошую тебе на свій наступний відбір. Калебе, коли він відбудеться? - обернулася до імператора.