Глава 1

Моє життя ніколи не було радісним. Нічого цікавого. Нестримними пригодами не відрізнялася.

Дитинство із строгими батьками, які не люблять виявляти почуттів, проходило тривожно. Я росла скромною дівчинкою, яка не любить відсвічувати. Потім сіра школа з єдиною подругою, з якою спілкування як відрубало відразу після закінчення навчання. А далі, здавалося, назавжди - робота, що примелькалася, постійна депресія. Ну і зовсім небагато грошей.

Заміж я вийшла в вісімнадцять за наполяганням батьків. І хоч з початку шлюбу ми з чоловіком відчували дещицю тих неповторних почуттів, як могли, але це теж тривало недовго. Гаряча молодість приносила більше сварок та скандалів, ніж бурхливі сексуальні стосунки. Ми були юні, тому дурні. Недосвідченість зіграла злий жарт.

До того ж, моя зовнішність ніколи не вибивалася з ряду пересічності. Є думка, що будь-яку людину можна покохати, але я на дух не переносила власне блякле відображення в дзеркалі, звідти на мене дивилася низька повненька жінка, яка втратила дні молодості. Русе волосся, сірі очі непривабливої форми, ніс картоплею, посипаний чорними крапками, широке підборіддя. Суха шкіра зі зморшками. Я не любила себе, тому й не доглядала належним чином.

До п'ятдесяти двох років працювала на тій же професії, що й десять, і двадцять років тому – бухгалтер. У простій фірми з переробки вторсировини. Зарплата середня, але нам із Толиком вистачає. Він заробляє більше, але заначки від мене по всьому будинку розпихає, ніби мені є справа до його заробітку - бавовняною пряжею для ненудного вечора можу забезпечити себе самостійно.

Хоч ми й живемо в одній квартирі, але таке відчуття, що в різних світах, навіть практично не розмовляємо. Чоловік подає голос, аби вранці вказати, з чим зробити бутерброди на роботу. І так уже багато років. Ми давно обоє перегоріли у нашому шлюбі, але хоч до ненависті справа не доходить.

Єдиний син уже давно виріс і одружився. Я не хотіла давати згоду на їхній шлюб до останнього. Ну яка дівчинка із села для мого роботящого хлопчика? Але син вирішив по-своєму. З дитинства самостійний та мозковитий. З'їхав від нас загалом у сімнадцять років, як тільки роботу знайшов. І тепер телефонує раз на місяць – не пам'ятає материнське добро.

І як жити інакше я не тямлю. Але часто ловила себе на думці про те, що хоч і підробляю ломовим конем все життя, але вже втомилася. Декілька років наважуюся на розлучення, та все ніяк духу не вистачає. Бо не знаю, що буде далі. Я чудово усвідомлюю, що спокійне життя заради власного комфорту мені більше подобається. Не боюся вже ні висоти, ні можливості впасти. Ось тільки перший крок у прірву він найважчий.

- Варю, ти чого задумалася? - почувся голос колеги зі столу, що стояв паралельно до мого робочого місця, - півгодини ще залишилося, ти все вже?

З Ларискою ми спілкуємося вже багато років. Весела жінка, але зі своїми тарганами. Набагато симпатичніша за мене, хоч і на кілька років старше. Нарощує вії та волосся, кожні три тижні змінює манікюр. Сама вже років п'ятнадцять як розлучилася з чоловіком і живе на своє задоволення, підшукуючи десь молодих коханців. А мені завидно. У самої так не виходить.

 - Так, піду сьогодні раніше, треба ще в продуктовому закупитися, - вимкнувши комп'ютер, встала зі стільця, підхоплюючи стару сумку та піджак.

Вибравшись із невеликої офісної будівлі з побитою кладкою під ногами, зрозуміла, що не піду до магазину. Хотілося швидше розслабитися, нарешті вихідні. Удома ще суп у каструлі залишився, а ввечері можна яєчню посмажити. Сходжу завтра. Дивишся, встигну потрапити на показ серії, він на сьому годину, там якраз найцікавіше.

На підході до будинку спрацювала чуйка – засвербіла п'ята, попереджаючи про щось. У під'їзді сходами піднімалася вже готова до підстави. Ключ у дверях провертала тихо, намагаючись не шуміти, відома якимсь незрозумілим інстинктом. Не помилилася, звичайно.

Мій чоловік випихав з нашої кімнати в коридор якусь молоду пигалицю зі скуйовдженим знебарвленим волоссям.

- Анатолію Миколайовичу, тільки п'ять, а не чотири, як того разу, - вона відбрикувалася, тримаючись за одвірок, одночасно натягуючи на ліву ногу оксамитову чорну панчоху.

- От коли відпрацюєш на п'ять, тоді й буде п'ять, — задоволеним голосом відповів Толік, в ту ж мить шльопнувши клушу по округлій дупі. Звук ляскання рознісся по всій квартирі, а дівчина грайливо хихикнула і потяглася за поцілунком, випинаючи надуті губи до обличчя мого чоловіка.

З рук випали ключі та коханці синхронно обернулися на звук.

Плакати не хотілося. Нічого не хотілося. Як я вже казала, почуттів давно не було. Але не думала, що Толік здатний на таку підлість... на нашому ліжку. Зі студенткою. Вище допустимого.

- Боже, Толя, - не стрималася, розпливаючись в єхидній посмішці, - рятувальні кола замість губ вже не в моді, нормальну знайти не міг?

- Стара карга, - дипломниця скривилася, при цьому моргала так швидко, що опахала над її очима ледь не вбили мене в двері потоками повітря, - сама чоловіка вже не задовольняєш, для цього я і тут.

Чоловік мовчав, переступав з ноги на ногу, не встаючи ні на чий бік. А ось це боляче. Після тридцять років служіння дозволяти ображати мене?

 - Була б там потенція, щоб її задовольняти, дорога, - усміхнулася, підходячи ближче, схопила мерзотницю за сухе волосся і витягла з квартири, поки та пручалася і плювалася отрутою та погрозами. Не спрацює - ми в різних вагових категоріях, хоча руку мені своїми кігтями подряпала!