Глава 10. Святковий вечір передостаннього етапу відбору

- Хочу подякувати вам, пане Рендале, за те, що допомогли Марго. Чесно зізнаюсь, через ці негаразди, що раз-по-раз трапляються на відборі, я рідко із нею спілкуюсь, тому мені якось ніяково, що я не допомогла своїй подрузі, - звернулась я до чоловіка.

Зараз ми танцювали, і, чи не вперше за час нашого знайомства, радник мовчав. Тому я вирішила якось розрядити обстановку, до того ж, щиро відчувала вдячність до цього чоловіка, адже, якби не він, Рита явно би пасла задніх на передостанньому етапі відбору.

- Як я вже казав, пані Маргарита дуже розумна, тому я не жалкую, що допоміг їй, - посміхнувся чоловік, - але дозвольте спитати, пані Ніко, чому ви так перейнялись цими безсумнівно неприємними подіями? Ви ж не з цього світу, то до чого такі хвилювання?

- У своєму світі я вчилась у поліцейській академії, це щось на кшталт вашої Служби безпеки, - пояснила я, у той час як Рендал із цікавістю мене слухав, - напевно, я просто не можу вчинити інакше.

- О, то встановлення справедливості у вас у крові, - розуміюче посміхнувся радник, - ви дуже цікава дівчина, пані Ніко, неординарна, розумна та красива, виняткова, - продовжив говорити Рендал, а мені раптом стало ніяково, - сподіваюсь, що у нашому світі ви зустрінете гідного чоловіка, адже ви молода, і, не дивлячись ні на що, життя триває. Беріть приклад із подруги, вона одразу прийняла нові правила.

- Я все ж мрію про повернення, - відповіла ніяково Рендалу. Його слова бентежили мене.

- Це неможливо, пані Ніко, - радник посміхнувся мені, як дитині, якій вкотре втокмачують єдино-можливу істину, - змиріться із цим. Чим раніше, ви приймете поточний стан речей, тим краще буде для вас. Повторюю, життя триває, прийміть із подякою його неочікувані подарунки та скористайтесь наданим другим шансом. Хто знає, можливо у вашому світі вашу життєву нитку вже остаточно перерізано. Може саме тому, жодній потраплянці не вдавалось повернутись додому.

Я так і застигла на місці. Не очікувала почути, що повернення може бути під питанням через мою потенційну смерть. Необхідно розпитати подругу, вона у нас спеціаліст із потрапляння.

Марго, на превеликий жаль, підтвердила припущення Рендала. Рита пустилась у нетривалу півгодинну лекцію про те, що в усіх прочитаних нею книгах, а їх, на мою суб’єктивну думку, було достобіса, усі потраплянки та потраплянці вмирали у своєму світі, і тому переносились до іншого, а тих, що «встрявали» живцем, були одиниці, але й вони не повертались, бо за якимось неписаним правилом вважалось, що рідний світ їх «викреслював» зі своїх хронік. Крім того Марго зауважила, що нам із нею пощастило, і ми потрапили до цивілізованого світу, адже існували й такі, де потраплянці апріорі вважались проклятими, і, у разі їхнього викриття, на них чекала лише кістлява пані із косою. Не та, що «вона працює», а справжнісінька смерть.

От хто усе це вигадав? Якому магу, богу чи автору необхідно було так заморочитись, щоб його фантазія стала беззаперечною істиною в усіх відомих та невідомих світах? Де оте першоджерело, яке обрубує кінці та не лишає вибору?

- Що такого вражаючого повідомив вам королівський радник, що ви вже більше години стоїте з таким ошелешеним виглядом? – почула я поряд із собою голос Доріана.

- Що я скоріш за все померла у своєму світі, тому повернення під великим питанням, - підвела на нього очі та криво посміхнулась.

- О, - протягнув Доріан, - несподівано, але тим не менш, не так вже й неочікувано. А про наші справи він не розпитував?

- Ні, - також відсторонено відповіла я.

- Тоді пропоную вам відволіктись від похмурих думок та потанцювати, - мимохідь запропонував Доріан.

- Що? – я подивилась на нього, наче вперше бачила.

- Я запрошую вас, - легко посміхнувшись, тихо промовив він та простягнув мені руку.

Що й казати, подумки омріяний мною танець насправді відволік мене від капосних, небажаних відкриттів. Танцювати із Доріаном було приємно, легко та до чортиків хвилююче. Він так невимушено пересувався бальною залою, при цьому з якоюсь королівською величчю, що наша пара одразу прикувала до себе погляди. Деякі потенційні наречені на мить забули, що вони тут здобувають руку і серце принца Ендрю, а не Голови Королівської служби безпеки, та очей не відводили від Доріана, що виглядав занадто красивим у цьому білому атласному костюмі. А мені пригадалось, що герцогський титул робить його претендентом на трон Тревонії.

- Радий бачити посмішку на вашому обличчі, Ніко, - тихо промовив Доріан з подивом розуміючи, що упустив шанобливе звертання «пані», - але кортить дізнатись, що її викликало?

- Раптом уявила герцогський відбір наречених. Такі взагалі бувають?, - зізналась я.

- Ні, на щастя, - якось дуже швидко відповів Доріан.

- А, - протягнула я, - то це задоволення лише для королівських осіб.

- Те ще задоволення, - пробурмотів Доріан.

- Ви якось несхвально відгукуєтесь стосовно давньої традиції, - я закотила очі, усім своїм виглядом показуючи, наскільки мене шокували його слова. Втім, шок був удаваним, і Доріан це чудово розумів, тому лише фиркнув, а потім в його очах з’явились бісенята.

- А ви би прийняли у ньому участь? – запитав він, міцніше притискаючи мене до себе, якось вже занадто близько, як для танцю.