Глава 7. Вилазка у місто

Що я можу сказати, з ефектною появою Берти Саланської на Королівській площі, обговорювати цікавезний та незвичний відбір почали не лише палацові слуги, але й городяни. Версії висувались різні, але офіційній – про своєрідний жарт принцеси – не вірив ніхто. Воно й не дивно, з рештою, мешканці цього світу – не москалі. То ж плюсик їм до карми за вміння аналізувати. Єдине, що мене бентежило – похмурі погляди та шепіт за спиною. Замість того, аби визнати мою правоту, мене почали ще більше ігнорувати, а спроби допомогти у розслідуванні присікалися у зародку. Для мене таке ставлення було незрозумілим – наче то я витягла амнезійну принцесу на Королівську площу! Попсихувавши з цього приводу, я вкотре вирішила, що можу знайти відповіді самотужки, і піднесу їх Доріану під його зарозумілого носа, якщо буде на те моя ласка. Дуже мені хотілось, щоб він змінив своє скептичне ставлення до моїх аналітичних здібностей, та цього точно не станеться, я більш ніж упевнена.

Користуючись тим, що мої пересування нікого не цікавили, вирішила навідатись у місто та розпитати людей. Ну повинні ж бути свідки! Як без них? Палац я залишила без перешкод, і зараз прогулювалась Королівською площею, де кожен городянин вже займався своєю справою, наче забувши про несподівану появу принцеси.

Тиняючись між торгових лотків та крамниць, я намагалась щось підслухати, інколи ставила навідні питання, але місцеві не дуже йшли на контакт. Напевно, розмовляти із потраплянкою не бажали. Єдине, що мені вдалось дізнатись, Берта з’явилась майже нізвідки. Спочатку я не зрозуміла, як таке могло статись? Ну не порталом же вона прибула на площу. А потім до мене дійшло. Зовнішній вигляд принцеси сприяв тому, щоб на неї не звертали увагу, бо чимало на площі товчеться жебраків. І лише коли Берта заговорила, виявилось, що щось не так. Цікаво, як вона дісталась сюди і де її компаньйонка? Чи міг хтось допомогти їй? Чи може Берту спеціально показали на загал? Кому це потрібно, кому вигідно?

Попервах, у зникненні дівчат я винуватила саме принца, і, якщо чесно, Ендрю і зараз у мене числиться серед підозрюваних, але, як кажуть у нашому світі, є одне але. Звісно, він брехав щодо причин, через які потенційні наречені зходили з дистанції на відборі, та навряд чи принц дозволив би, щоб зниклі, ну принаймні одна з них, знайшлась, тим більше у такому жахливому стані. Цілком ймовірно, що своєю невдалою брехнею Ендрю намагався відвернути уваги від зникнення принцес. А тоді напрошується один висновок, що не принц є головним злодієм у цій виставі. До того ж, його мотив не зовсім ясний, адже наречену він собі таки шукає, а подібні неприємності можуть не лише зашкодити репутації Тревонії, а й викликати, щонайменше, скандал світового рівня, а як максимум – війну.

Тож усе це справа рук невідомого, котрому вигідний саме такий розвиток подій. Хто ж це може бути? Кому вигідно? Доводилось визнати, що поки відповідь мені невідома. Звісно, одна думка крутилась в моїй голові настирливою мухою, але я підсвідомо відганяла її. Вже не знаю, чому, але я відмовлялась вірити у те, що Доріан ін-Грей приклав руку до цієї ганебної справи. Хоч я й ставлюсь до нього не так, щоб дуже добре, але й підозрювати на повну теж чомусь не хочу. Та як не крути, повалення королівської династії може обернутися для нього чималими плюшками. Але з таким же успіхом, за зникненням потенційних наречених принца може стояти хтось зовсім інший, і не факт, що цей невідомий злодій є підданим Тревонії. Мда, важкувато просувається моє розслідування.

Культивуючи в своїй голові подібні неприємні роздуми та безцільно вештаючись Королівською площею, я зрозуміла, що зголодніла. Необхідно десь попоїсти. В кишені дзенькнув аналог нашої гривні, а я завертіла головою, роздумуючи, куди мені направити свої ніжки. Кафе? Ресторація? Упевнена, буде смачно. А грошей у мене вистачить на подібну розкіш? Раптово мої очі втупились на вивіску, від одного погляду на яку одразу пригадався відомий мем про дівчинку з цікавим таким виразом обличчя. Вишкірившись також чарівно, як і згадана мною дитина, я попрямувала до закладу, над яким і побачила ту вивіску. Ну де ще можна набити шлунок і на додачу обзавестись місцевими плітками, як не в таверні! Хто Шерлок? Я – Шерлок! Відчуваючи себе так, ніби Моріарті місцевого розливу вже схоплений виключно завдяки моїм дедуктивним здібностям, я зайшла у таверну.

- Вітаю тебе, місцевий аналог Пузатої хати, - пробурмотіла я, оглядаючи приміщення.

Інтер’єр дійсно нагадував одну відому мережу швидкого харчування, лише замість радіо були присутні цілком живі музиканти, і був відсутнім вай-фай. Так, інтернет – то магія нашого світу. Ну й меню відрізнялось. Сюди б наш борщ із пампушками або вареники з сиром чи банош! Хоча, місцеві страви теж непогані.

Замовивши собі глечик тушкованого м’яса та кухоль якогось місцевого алкоголю, я їла та прислухалась до тутешніх балачок. За сусіднім столом один чолов’яга жалівся, що дружина його не поважає, бо кричить, коли він з поважними людьми, яких його жінка чомусь називає забулдигами, обговорює в шинку серйозні справи. На цю сльозливу оповідь його друг, напевно один з тих поважних, зневажливо фиркнув, говорячи, що це – зовсім не проблема, а справжня трагедія сталась саме із ним, бо до них на три тижні приїхала люба матінка його дружини. Ця змія знаходиться у них лише третій день, а чоловік вже назбирав скільки зміїного яду, що хоч до придворного цілителя неси.

Я сховала посмішку за кухолем – наче і світ інший, а проблеми у чоловіків однакові. Цікаво, чому ми не скаржимось, коли приїжджають свекор зі свекрухою? Хоча, обставини, як і люди, бувають різними. Може теща цього нещасного дійсно та ще пташка-мізкиклюйка?