Глава 6. Оце так несподіванка

- Що ви собі дозволяєте? – я перебувала на межі шокового стану і не могла повірити у те, що зараз відбувалось.

- Спитаю у вас те саме, – пролунала холодна різка відповідь.

 - Відпустіть мене! Я не мішок з картоплею, щоб мене тягати! – я марно намагалась звільнити руку зі сталевої хватки Доріана.

- Стуліть свого гарненького рота, пані істеричко, - прошипів Голова Королівської служби безпеки, - ви щойно ледь не зірвали відбір і майже розпочали війну!

- Я сказала правду! На відборі відбувається щось дивне! Усі наречені ходять, немов зомбі. І я вже не згадую про тих, хто зник!, - після слів Доріана пилу в мені помітно поменшало, все ж, давати непрямий привід для війни я в жодному разі не бажала. – І ви також знаєте, що маю рацію, бо з якого б дива вам бродити шляхом зниклої дівчини?

- Вам потрібно перепочити, перехід з іншого світу згубно вплинув на вашу здатність до осмислення, якщо вона звісно була до цього, - відрізав Доріан і його пальці знову мертвою хваткою зімкнулись на моєму лікті.

Забембав мене цей нахаба! Мій терпець остаточно урвався! Я різко проїхалась носком туфлі під колінною чашечкою Доріана. Від несподіванки та болю, пронизавшого ногу, він аж вилаявся, і трохи послабив хватку. Мені цього вистачило, аби висмикнути руку та спробувати нанести ще один удар ногою з розвороту. Та, як на зло, я заплуталась у сукні, і замість того, аби пройтися ногою по чоловічому боці, ледь не впала. Що найогидніше, від падіння мене врятував саме Доріан. Намагаючись втримати, він схопився за поділ сукні, тканина натяглась, і тоді пролунав тріск. Чи тутешні майстри шиють речі аби як, чи Доріан перестарався, але шматок сукні залишився в його руці, майже повністю оголюючи мою ногу.

Він та двоє вартових, які підбігли до нас, щойно ми почали цю недобійку, втупились на мою голу ногу в панчохах. Від їхніх доволі красномовних поглядів, мені стало трохи ніяково. Ще й сукню зіпсували. Не те, щоб я сильно засмутилась через це кляте вбрання, що не давало вільно рухатись, але ж ситуація неприємна.

- Чого витріщились? – невдоволено буркнула я, аби приховати насамперед своє збентеження. - Чи голу жіночу ногу ніколи не бачили?

Вартові винувато відвернулись, Доріан же, навпаки, погляду не відводив, безсоромно дивлячись на мою нюшну кінцівку.

- А ви – доволі цікава панянка, - промовив нарешті чоловік і простягнув мені шматок тої клятої сукні.

- Тішить, що порадувала вас, - я злісно скомкала тканину і розвернулась, щоб піти.

- Я вас проведу, - Доріан наблизився до мене.

- Сама дійду, - відрізала я, - чи боїтесь, що кудись зникну по дорозі?

- Це одна з причин, - легко відповів чоловік, - крім того, розгулювати по палацу напівголою, буде не найвдалішою вашою затією. Після сьогоднішнього вашого виступу, у вас залишилось мало прихильників, якщо вони взагалі є, тому не треба підкидати дрова у вогонь ще й таким приводом.

- То вас просто совість замучила, адже це ви винні, що я так виглядаю, - кинула я невдоволений погляд на Доріана.

- Ну це ж не я хотів так невдало вас побити, - не погодився чоловік.

- Це тому, що ви вчепились у мене, наче той банний лист, і волокли залою, немов якийсь дикун до печери! – обурилась я.

- Та зрозумійте вже, вперта ви дівчино, я вас врятував, -рикнув на мене Доріан, - а мав повне право запроторити вас до в’язниці, як заколотницю. Крім того, ваша поведінка є доволі підозрілою.

У відповідь я лише ображено засопіла, в глибині душі розуміючи, що в словах Доріана є певний сенс.

- Моя вам порада, пані Ніко, - промовив Доріан, коли ми підійшли до наших з Ритою апартаментів, - сидіть тихо та не потрапляйте нікому на очі.

- До побачення, - уїдливо промовила у відповідь та гримнула дверима перед зарозумілою фізіономією Доріана.

*****

Хоч як не хотілось мені визнавати, але Голова Королівської служби безпеки мав рацію – після останніх подій, ставлення до мене різко змінилось. Потенційні наречені принца Ендрю оминали мене десятою дорогою, вартові ходили за мною, наче приклеєні, слуги косились. Нормально, чи принаймні, терпимо, до мене ставився хіба що сам принц та королівський радник. Ще я помирилась із Ритою. Що стосується Доріана та взагалі розслідування, то з того дня першого я не бачила, і замислилась щодо доцільності другого. Якщо у палаці не бажають піднімати шумиху через зникнення дівчат, то грець із ними, мені воно теж триста років не здалось. Буду слідкувати лише за Марго, а інші хай самі собі дають раду. А ще, після того дня, я перестала носити сукні. У джинсах набагато зручніше, це по-перше, а по-друге, по мені й так видно, що я з іншого світу. То чому мені це приховувати за місцевою модою? Правильно, не бачу в тому жодного сенсу.

*****

Сьогодні ми з Ритою нарешті вибрались у місто. Хоч якась зміна обстановки. Чесно зізнатись, я з насолодою залишила палац, котрий за останній час встиг мені порядком остогиднути. Ми йшли у супроводі слуги, і поки він щось розказував виключно Марго, бо у мій бік навіть не дивився, я розглядала місцеву архітектуру.

Умовним центром міста була Королівська площа, на якій щільно один до одного тулились різноманітні крамнички, ресторації та кафе, відділення банків та пошта. Будинки заможних громадян колами розходились від площі. Чим ближче до центру, тим багатшим був дім.