Глава 7

От я не знаю хто вигадав ці випробування, але в мене просто не вистачає нормальних слів. Чому всі вони мають починатися так рано? От вони дійсно думають, що людина, котра нормально не поспала може виконувати їх дурнуваті випробування. Мене розбудили як завжди дуже рано, і я зловила себе на думці, що скоро мій організм почне звикати до таких ранніх підйомів. А що я потім робитиму о такій ранній годинні, коли навіть сонце не встало. 

Ми знову їхали в незрозумілому напрямку, проте сьогодні сталося диво і мені вирішили виділити цілу карету. Чи то через те, що я якось так вийшла прийшла останньою, чи то через те, що зараз у нас мінус одна кандидатка, а посадити трьох претенденток в одну карету було не зручно. Проте цій новині я дуже зраділа, оскільки якось мені майже всі дівчата не подобалися, виключенням була Мая й то навряд чи дівчина котра хоче стати королевою буде дуже рабу будь-якій суперниці. Хоча я й не хочу стати королевою, проте прекрасно розумію, що про це дівчатам краще не знати.

Ми все їхали та їхали, і я вже почала відчувати, як починаю потроху засинати. Раптом коні заржали й карета зупинилася. От знаєте, є таке передчуття, що зараз щось трапиться, саме це я відчула за секунду як почула на вулиці чийсь крик. Чому мої сили оракула не працюють в таких випадках, це свідчить про те, що їх необхідно розвивати й негайно. Буквально за кілька секунд я згадала, про мітку, що її так обачно поставив мені Натан. Я була просто вдячна всім Богам, що він її поставив й мій мозок в такій ситуації про неї згадав. Я приклала руку до сідниці й подумки покликала його, але нічого не відбулося. Можливо необхідно більше часу, на те, щоб його Величність прийшов мені на допомогу, проте зараз його в мене не було.

-Пані Аделін, що робити? На нас напали? – тут я згадала про те, що взагалі то я не саме, зі мною поїхала Тата, і якщо що вона теж може через мене постраждати.

- Не знаю Тата, не знаю. – думати треба було швидко, але в мене не виходило. Єдине, що спало мені на думку, так це спробувати тікати. Сидіти в кареті й чекати поки хтось сюди зайде й можливо вб’є нас в мене не було жодного бажання. Почувши чергові крики біля карети я вирішила, що чекати більше не має жодного сенсу.

Відкривши двері я побачила те, що перед нами не було жодних карет, що звісно не покращувало ситуацію, потім я зрозуміла, що охорона, котра їхала з нами зараз магічно бореться із напавшими на нас людьми, і щось мені підказувало, що вони програвали. Наступне, що я оглянула це був периметре. Ми були в лісі, на якійсь стежині. Діяти я вирішила моментально, бігти в сукні було б надто не зручно, тому я спробувала відірвати поділ сукні, вийшло чесно не дуже. В мене не вистачило сил, але приклавши ще зусиль, я значно скоротила сукню, що спростить мій побіг.

- Зараз, будемо бігти в ліс. Там в нас більше шансів вижити.

- Як скажете пані.

- Побігли. – дала команду я. Той факт, що я навчалася на правоохоронця мені не абияк допоміг, ми часто бігали я навіть би сказала, що надто часто. Проте зараз був той момент, коли це мені допомогло. Я бігла не розбираючи дороги, єдиний мінус був у тому, що на жаль моя помічниця, не вчилася на правоохоронця тому бігати вона не дуже вміла. Це нас значно сповільнювала. Секунда друга, і я просто фізично відчула небезпеку. Повернувшись я побачила як за нами біжить один з чоловіків, що вів магічний бій з охоронцями. В нього в руках починав з’являтися помаранчевий шар полум’я. От це мені зовсім не подобається.

-Біжи туди. – вказала я Таті протилежну сторону від якої мала намір бігти я. Сумнівів не було чоловік буде гнатися за мною, а в одної мене значно більше шансів.

Дівчина побігла, а я різко звернула в сторону, й побачила, як повз мене пролетів цей шар. Не знаю чи то моя сила, так спрацювала, чи то мені пощастило, але повернула я саме вчасно. От і де його Величність, коли він так треба. І нащо він ту мітку ставив, коли він неї користі нуль.

Я знову відчула різке відчуття небезпеки, різкий поворот і я тупо падаю, от за що шар пролетів повз мене, але це мене не врятує. Чоловік вже не створював шар він просто повільно наближався до мене, просто нереальний страх заполонив мене. Я ще раз спробувала покликати Натана, ну може все ж він вирішить, що мене можна й врятувати. Чоловік скорочував дистанцію, і вже стояв за крок від мене. Тепер він посміхався, так зол й переможно.

-Добігалася. Не треба було й починати, в тебе просто не було шансів. В тебе навіть сил не має, на що сподівалася? – він натягнув свою гидку посмішку й почав створювати шар вогню. Я згадала все своє життя, проста воно пролетіло перед очима, чому я маю закінчити своє життя саме так? В чужому світі, від рук якогось мага.

***

Я дивилася в його очі, й розуміла, що от він кінець. Аж раптом, чоловіка просто відкидає від мене. Я не зрозуміла, як саме так коли тут з’явився Натан, але я ще певно ніколи та нікому так раду у своєму житті не була. Страх почав відступати, прийшло відчуття, що з його появою все буде добре. Чоловік пройшов повз мене наближаючись до нападника. Він був злий, дуже злий й цілком виправдано. Чоловік швидко піднявся, хоча чесно кажучи як би мене так відкинула, я б певно собі всі кістки переламала.

Судячи з усього чоловік і справді був смертником, йти проти дракона, це варто бути зовсім відчайдушним. Навіть я розумію, що дракони тут найсильніші. Проте, цей гад, а по іншому я його просто назвати не можу, вирішив напасти на Натана. Він створив шар полум’я й кинув у нього, проте Натан його навіть не відчув, небезпечно скорочуючи дистанцію. Чоловік вчинив ще одну спробу напасти, проте й вона не увінчалась успіхом. Його шари вогню на підльоті просто осипалися в низ. Було таке враження, що сили нападника йому не підпорядковувалися, а скоріше слухали мого нареченого. Він підійшов в притул, й вдарив його. От чесно сама радістю б йому врізала, але мій удар був би надто слабшим, за удар його Величності тому навіть добре, що бив саме він. Чоловік втратив координацію, й впав. Натан стояв над ним наче хижак над здобиччю. Він був злий й я думаю цілком міг його просто розірвати за секунду якби хотів.