Глава 1

Сьогодні як і завжди був дуже важкий день. Останнім часом кожен день важкий. Певно навіть ніхто не зможе зрозуміти, як важко живеться курсанту, ще й на випускному курсі. Останнім часом дедалі складніше стає брати себе до рук й щоранку йти на шикування, слухати ці розповіді про важливість навчання, чиїсь проблеми та все інше. Вертаючись додому хочеться тільки одне відпочити, але й тут ти не маєш на це ні часу, ні змоги. Єдине, що робить моє життя зараз більш менш нормальним, це мрія, що все ж скоро я завершу цей навчальний заклад та піду працювати.

От і сьогодні я йшла з пар в гуртожиток думаючи про те, що мені сьогодні ще доведеться зробити: написати конспект по 7 темі з Трудового та переглянути матеріал по тактичній медицині… Різкий біль в голові раптово вивітрила з неї усі думки про пари, та й взагалі про все. Не знаю, мені так боляче ще не було ніколи в житті. Відчуття було таке наче в мене просто зараз розірветься голова.

Раптом біль відступив і я втратила свідомість. Раніше я ніколи не втрачала свідомості й взагалі не думала, що таке може зі мною колись статися, а от і сталося. Як то кажуть не кажи гоп поки не перестрибнеш, от я і зурочила собі якісь проблеми.

Розплющивши очі я зрозуміла, що голова в мене й досі болить, але значно менше, що мене в принципі порадувало, оскільки я все ж не померла. Сівши на ліжку, а як виявилося я була саме на ньому, а не на тротуарі посеред вулиці, що теж до речі було не поганою новиною, оскільки знаючи наших людей, могли й на вулиці лишити.

На цьому на жаль гарні новини для мене завершилися. Подивившись навкруги я зрозуміла, що я не в формі, що вже не дуже, цікаво де документи, бо за втрату посвідчення не дуже хочеться отримати догану на 4 курсі. Потім я оглянула кімнату і зрозуміла, що потрапила я не в найкращу лікарню міста. Не знаю наче й відносно в центрі живу, але таке відчуття, що це кімната ну не знаю років 50 не бачила ремонту, щось тут все якесь допотопне.    

Я спробувала встати, але голова відала болем, тому я знову сіла намагаючись не робити різких рухів. Тимчасом в кімнату зайшла якась жіночка, побачивши, що я сиджу вона швидко ретирувалася, можливо пішла покликати лікаря, але хто її знає. ЇЇ вбрання було якесь дивне, наче й схоже на лікарняне, але щось в ньому було таке незвичне, неординарне. Прийшла вона хвилин за 15 разом зі статним чоловіком років 40, котрий певно й був лікарем. Одяг лікаря теж до речі був дивакуватим, вони, що вдягаються в одному магазині подумала я й посміхнулася від зроблених мною висновків.

- Доброго дня, пані. Як ви себе почуваєте?

- Доброго дня. Голова болить дуже, а так наче нормально. А де я зараз, та де мої речі?

- Ну голова то нічого страшного. Зараз мадам Летен принесе вам настоянку, й вам одразу стане легше.  Мене до речі звати Ле Грей. А вас як? – запитання стосовно моїх речей він залишив без уваги, цікаво, невже в мене з собою нічого не було?

- Мене звати Аделін Фішер. Я повторюю своє запитання, де мої речі, та де я зараз перебуваю? – я вирішила наполягти на своїх запитаннях, бо відповідь мала для мене не абияке значення.

- Пані Аделін Фішер, ви зараз в замку його величності Натана. Я маю честь повідомити вам, що вас було обрано стати його нейселі. – Чи то я дуже захворіла, чи то я взагалі нічого не розумію. Що він сказав? От де я? Ким я стала? Ні може я занадто сильно головою вдарилась коли падала. Ну серйозно, все це якась маячня.

- Ким я стала? – вирішила уточнити я. В цей час в кімнату прийшла та жіночка, чиє ім’я я так і не запам’ятала й протягла мені якусь пляшечку з невідомою речовиною й наполягла, щоб я її випила, після чого голова одразу пройшла, ну ліки тут дійсно добрі, хоча б якийсь плюс є.

- Вам випала честь стати однією з нейселі його величності Натана й ви зможете поборотися за статус його дружини, а в майбутньому й королеви Фендергорії. – що він меле? Ну серйозно я його просто не розумію. Якою королевою? Якої там Фіг пойми чого. Та й взагалі якою дружиною? Я на таке не погоджувалась.

- А з вами все нормально, чи можливо це якийсь жарт?

- Ой точно, пані Аделін, вибачте я щось зовсім забув, що ви прийшла. Вас палі Аделін, було викликано в наш світ магією роду Регрейнфордів, ви маєте честь стати однією з перетенденток на те, щоб стати дружиною його величності Натана, а коли той займе трон батька то й королевою. – Чесно кажучи після пояснень цього чоловіка ясніше не стало. Чи то він несе маячню, чи то світ зійшов з розуму, чи то я зійшла з розуму.

- А чому ви вирішили, що я згодна стати якоюсь там не.. незрозуміло ким коротше? Я не збираюся ніким ставати, а тим паче чиєюсь дружиною. Взагалі я планую повернутися додому та завершити навчання. – ні ну серйозно я на це навчання вбила майже 4 роки свого життя так просто я не здаватимуся.

- На жаль леді Аделін у вас не має вибору. Провернутися у ваш світ просто не можливо. Взагалі то дуже дивно, що вас було призвано, але дороги назад просто не існує. Вам доведеться жити тут і миритися із встановленими в нас традиціями. До того ж як ви розумієте, потрапивши у цей наш світ ви не маєте нічого, а ставши однією з нейселі його величності Натана зможете забезпечити своє подальше життя. Тому я б сказав, що дійсно у вас просто не має вибору.  – ні цей чоловік точно зійшов з глузду. Так і що робити у такій ситуації, правильно треба підіграти йому, бо хто знає, що йому в голову може прийти у разі непослуху.

- Добре, то ви стверджуєте, що я зараз не на Землі, а де тоді?