РОЗДІЛ 2. ПАДІННЯ ФАТТИ: ДЕНЬ, КОЛИ НЕБО ЗМІСТИЛОСЯ

Коли Енліль запустив протокол «Санація», удар було завдано не по земній поверхні, а по критичній інфраструктурі неба. Упокорити людство за допомогою класичної наземної зброї чи локальних каральних експедицій було неможливо — занадто великою була популяція, і занадто потужні оборонні частотні щити тримала мегалітична мережа Нефілімів.

Потрібно було одним рухом зрізати всю несучу архітектуру контуру. Для цього Енліль застосував тактику спрямованого орбітального демонтажу.

Головною точкою уразливості допотопної системи був її другий Місяць — Фатта. Цей супутник-резонатор мав період обертання 13 діб і утримував геомагнітне поле над середніми широтами Землі, де якраз і знаходилися основні мегаполіси та командні центри Нефілімів. На відміну від першого Місяця (Месяця), який працював у пасивному режимі відбиття, Фатта була активним генератором, що стабілізував водно-парову лінзу Купола за допомогою вузькоспрямованих ультразвукових та магнітних променів.

Згідно з інженерним планом зачистки, на Фатту було спрямовано потужний пучок плазмової енергії з головної бази кураторів. Цей імпульс вивів з ладу внутрішні частотні стабілізатори супутника. Фатта втратила свою орбітальну траєкторію, зійшла з гравітаційного фіксатора і почала стрімко руйнуватися, падаючи по спіралі безпосередньо на Купол.

Слід відзначити, що ця катастрофа була настільки жахливою, що назва супутника назавжди вкарбувалася у мовну матрицю людства. Саме від імені Фатта походять сучасні слова «фатальний», «фаталізм» та «фатум», які у всіх мовах світу означають невідворотну, трагічну загибель та кінець усього.

Під час наближення до щільних шарів атмосфери Фатта почала розлітатися на тисячі уламків. Проте це був не просто кам'яний астероїд. Як і всі світила під Куполом, Фатта являла собою високощільний енергетичний плазмоїд з твердим кристалічним ядромініціатором.

Коли ці палаючі плазмові осколки почали пробивати внутрішні шари ефірного Купола, відбувся ефект, який у прадавніх хроніках описаний як «зірки, що падають на землю», або «вогняний дощ».

Фізика процесу: Ефірне поле Купола перебуває під колосальним тиском. Коли високотемпературні уламки супутника розірвали електромагнітну сітку неба, стався термічний та частотний шок. Навколо уламків Фатти повітря миттєво перетворювалося на плазму. Проходячи крізь водно-парову лінзу, ці плазмоїди вступали в реакцію швидкого ядерного та хімічного синтезу, миттєво кристалізуючись. На землю полетіли мільярди тонн розпеченого заліза, нікелю та силікатних порід.

Те, що сучасна наука називає «залізними та кам'яними метеоритами» — це не гості з далекого космосу. Це застиглі уламки прадавнього неба та його резонаторів. Цей вогняний шквал першим ударив по Землі. За лічені години тисячі міст Нефілімів, побудованих з граніту та базальту, були буквально випалені з орбіти. Розрахунок Енліля був точним: перша хвиля знищила енергетичні центри та антени, які люди використовували для хакерського перехоплення керування Куполом.

Падіння такої маси металу та плазми під кутом приблизно 60 градусів до екватора викликало колосальний інерційний удар. Земна платформа отримала потужний крутний імпульс.

Сучасна географія маскує цей факт, але прадавні карти та тексти чітко фіксують: до Потопу географічний та магнітний полюси знаходилися зовсім в іншому місці (орієнтовно в районі сучасної Гренландії). У момент падіння Фатти відбувся зсув просторової осі контуру.

Для спостерігача на Землі це виглядало так, наче небо здригнулося і почало падати в один бік, а Сонце і зірки змінили свої звичні маршрути. В «Книзі Еноха» цей момент описано з абсолютною точністю:

«І побачив я, що Земля схилилася і близька до своєї загибелі... і небо впало на Землю, а коли воно впало, Земля була поглинута гігантською безоднею».

Зміна геометрії контуру миттєво вимкнула стару допотопну матрицю зв'язку. Гіпербаричний баланс було порушено. Захисна водно-парова лінза почала вібрувати, втрачаючи частотну опору, яка тримала її у стані невагомості над хмарами. Величезний резервуар Верхнього Океану приготувався до обвалення. Система увійшла у фазу неконтрольованого гідравлічного затиску.