Глава 1. Світло – це не завжди порятунок

Перші квітневі дні видалися дуже дощовими та холодними. Легше було порахувати кількість годин без опадів, ніж спробувати згадати, як довго йде дощ.

Чорний ліс, на території Кіровоградської області, анітрохи не чинив опір подібному прояву природи, жадібно вбираючи в себе велику кількість води, що випало в ці дні. Нагромаджуючи в собі сили до майбутнього, буйного зростання. Дуби та граби, насичували сире холодне повітря, приємним деревним ароматом.

Люди, що стояли в серці старого лісу, не намагалися вловити його тонкий запах, не згадуючи вже про задоволення від нього. Вони тулилися від щільної вогкості, і вітру, що пробирав до кісток.

У такій атмосфері, їм було не до споглядання дерев, або ж насолодою місцевості, особливо на їх поганий настрій впливала причина перебування в цьому місці.

За спиною невеликої групи людей розташувався невисокий старий будинок, зведений ще сторіччя тому, з грубого сірого каменю і обрамлений масивними дерев'яними балками. Від часу, і клімату навколо, камінь вицвів і покрився мохом і цвіллю, ще більше надаючи стародавнього вигляду занедбаному будинку.

Старі балки давно покрилися густою мережею життя термітів і жуків. Зберігаючи стійкий вигляд, з деяких таємних, або надприродних причин.

Рідкісні вікна були забиті дошками, що так само мали зношений вигляд. Єдині двері, що висіли на єдиній петлі, дратівливо рипіли від поривів холодного вітру, анітрохи не перешкоджаючи гостям увійти всередину будинку.

На даху, рідкісними островами, лежала глиняна черепиця, яка давно втратила свій колір. Здебільшого, саме покриття від дощу та холоду являло собою велике, проржавіле сито, нездатне хоч трохи укрити від непогоди вулиці.

Колись цегляний паркан, з широкими кованими воротами, зруйнувався практично вщент. Тільки фундаментом і, зарослими травою і бур'яном, нагромадженнями осколків цегли, вказував на своє існування.

- Клята погода! - не вперше, чоловік намагався закутатися у свою куртку, сховавшись від холодного вітру, супроводжуючи свою спробу гидливим бурмотінням.

- Я ж попереджав, візьми дощовик, - з глузуванням милувався промоклим до нитки, товаришем, другий чоловік, що глибше натягнув прозорий каптур дощовика. - Ну що, тепер задоволений, що не виглядаєш, як дурень?

– Макс! Досить знущатися! - трусився на місці, замерзлий і промоклий чоловік. - Якого біса, тут взагалі стоїть цей будинок? До нього навіть дороги немає, одні стежки лісові. Більше години на дорогу пішло, а цієї дівки так і немає!

- Ти про нашого нового фахівця? - Уточнив Максим, розглядаючи старий будинок.

- А про кого ще, - обурено кричав у відповідь співрозмовник. – Труп ми знайшли, не знаю, щоправда, як цей «анонім» сам його знайшов, але координати дав точні. Показання тут нема в кого знімати, значить це зробили. Докази, фотографії, огляд місця злочину та й взагалі все, що тільки могли, зробили двічі. Чому ми все ще чекаємо на цю дівку?! Вбивство в наявності, значить настав час вести слідство вже з нашої бази.

- Згоден, що вбивство на обличчя, ось тільки місце його загибелі і сама причина смерті, викликає у мене питання, я хотів би уточнити у нашого майбутнього кмітливого слідчого, ці деталі.

Загалом, навколо будинку зібралася чимала група людей, у кількості одинадцяти осіб, патрульної та слідчої групи. І кожен із присутніх поділяв думку лейтенанта поліції – Олександра.

- Максе, скоро темніти почне, а в лісі, ти й сам знаєш, ніч приходить швидко! – Сашко, продовжував переконувати капітана. - Чи ти хочеш заночувати в цьому забутому богом місці, і вночі зібратися навколо місця злочину, немов у шабаші і співати пісні?

- Саню, мені хочеться стояти тут не більше за тебе!

- Якщо вона не зовсім позбавлена ​​розуму, то не піде в ліс у темряві, та в таку погоду, - наполягав лейтенант, намагаючись знайти ще більше аргументів. - Та й ця новоспечена випускниця Інтерполу, зможе розглянути все, що їй заманеться, завтра вранці. Чи, ти думаєш, сюди хтось вломиться і все зіпсує? Хто при здоровому глузді, сюди примчиться, крім таких сумлінних служителів закону, як ми.

- Гаразд, годі! Переконав, - здався під натиском аргументів капітан, чудово розуміючи всю небезпеку зворотного шляху вночі та в таку погоду. – Повертаємось, дочекаємось Поліну вже у відділенні. Тіло не чіпайте. Тягти нам його немає можливості, та й бажання теж. Завтра вертушку спорядимо і заберемо. Пішли, Сашко, пригощу тебе гарячою кавою, - підморгнув шеф другові та підлеглому.

- Ні, що б «корону» не підхопити, то краще щось міцніше, - буквально підскочив на місці Олександр, і швидкими кроками чавив бруд і листя, рушивши в дорогу назад.

***

Як і було передбачено лейтенантом, ніч настала надто несподівано і швидко, змушуючи молоду дівчину, світити маленьким ліхтариком, і намагатися не спіткнутися об гілки, що стирчать, і не подряпатися об голі кущі.

Вдягнена у високі гумові чоботи, і закутана в яскравий рожевий дощовик, вона була схожа на заблукалого грибника, ніж на молоду слідчу нової оперативної групи. Створена група, буквально за місяць до її відбуття на піврічне навчання у стінах Інтерполу, мала передові шляхи розслідування та дізнання, спираючись на європейські стандарти слідства.

Саме ті одинадцять людей, що довго мокли під дощем, мали стати її товаришами по службі, але через безконтрольні обставини і власну неквапливість, дівчина так і не встигла застати їх на місці злочину. Телефон, з координатами, зрадливо не ловив мережу, перетворюючи, зручні навігатори, на марні опції для заняття пам'яті телефону. Але слідча, завзято і наполегливо, пробиралася крізь нетрі лісу, будучи впевненою, що застане свій загін на місці зустрічі.