Підготовка до концерту

Повний місяць яскраво освітлював старовинний цвинтар неподалік містечка N на сучасній Львівщині. Потемнілі від часу хрести похилилися набік, могильні плити були у тріщинах і подряпинах. Наче хтось постійно з них намагався вилізти. Це був дивний цвинтар. Я б сказала занадто живий. Не питайте мене як я тут опинилася. 

Тиша була настільки густою, що її можна було різати ножем. 

Раптом її розірвав дивний звук. Потім ще один. І ще. І він нагадував... музику. 

Спочатку я подумала, що мені здалося. Я завмерла і прислухалася. Але ні. Десь серед могил хтось перебирав струни гітари. 

Я повільно наблизилася до воріт цвинтаря і знову почула цей звук. Раптом одна з могил розкрилася і звідти вилізла темна фігура. 

Вона зачепилася за корінь дерева, впала і смачно матюкнулася. Від несподіванки я ледь не впала. 

-- Агов ви там живі? - запитала я, підходячи трохи ближче. 

--А ти як думаєш? - прогуділа у відповідь темрява. - Понасаджували тут бляха дерев. Пройти неможливо. 

Я аж пирснула від сміху. 

Струсивши з себе землю ця постать кульгаючи попленталася вглиб цвинтаря. Я обережно рушила за нею слідом. Судячи з дуже старого чорного одягу це був музикант. 

Згодом до неї доєдналися інші постаті. Вони навмисно ховалися від місячного світла, стиха переговорюючись між собою. 

Згодом я побачила щось схоже на невеличку поляну, де стояли музичні інструменти. 

Декілька постатей зайняли свої місця біля інструментів і за мить повітря наповнилося дивною музикою. 

Моє тіло почало рухатися в такт мелодії, звільняючись від тягаря минулого. Місяць продовжував яскраво освітлювати поляну, де межа між життям і смертю повільно стиралася. 

Додому я повернулася аж під ранок, з відчуттям, ніби вперше дозволила собі на мить відпустити контроль.