ВІДЬМИНА МІТЛА

Північ дихає чаклунською м’ятою та мелісою, гірким полином, дивиться місяцем-пустуном у віконця старої хати, що вросла в землю, кричить сова з високої сосни, стогне, наче стара колюча ялина, вітром вільним літає та пісні всім лісовим мешканцям дарує…

А я чекаю, прикрашена квітами та яскравими стрічками, поки моя господиня з травами своїми закінчить, і полетимо ми над землею, залитою місячним світлом… Буде відьма кружляти з північним вітром, буде з ним, кошлатим, гратися та в гості до себе закликати! Буде зірки красти й ховати у своєму величезному мішку, щоб мандрівники з дороги збивалися! Буде сміятися голосно й весело, розлякуючи своїм реготом звірів і лісових птахів! Буде танцювати босоніж по диких травах, буде вінки плести й чарівну руту шукати…

Моя господиня — з рудим, немов вогонь, волоссям, золотоока та струнка, у її руках зоряний пил перетворюється на чари, в її очах — віддзеркалення інших світів і лісів, там шелестить осіння хаща, в якій танцюють лісовиці-чарівниці й лісовики блукають, у її серці — туга зимової ночі, коли вітер виє чорним вовком, коли місячне світло стає сріблом монет, а пані Метелиця виходить на полювання у людський світ, коли мари викрадають сни та дарують людям свої злі видіння… коли сніг кружляє, а поземка звивається, наче змійка.

А ще є дивовижна пора року — початок травня, коли всі відьми збираються на Лисій горі, щоб танцювати й веселитися, щоб чаклувати й варити свої зілля, щоб палити багаття й водити хороводи навколо них. І коли настає Вальпургієва ніч, відьма бере свою мітлу з чарівних вербових та дубових прутів, її держак виблискує, наче присипаний зоряним пилом, переплетений гілками квітучої шипшини… І тоді вже від мене залежить, як швидко ми опинимося на шабаші, чи будемо найпершими, найсміливішими!

Літає моя господиня під небом, хоче вкрасти місяць з неба, щоб лісові ночі стали зовсім темними… І хто знає, може, одного дня ми піднімемося так високо, що й із цією злою справою впораємося?

А поки що зі свого куточка дивлюся на чарівну відьму, що перед дзеркалом кружляє, причепурюючись — мабуть, якогось мандрівника на лісових стежках помітила! Значить, скоро завітають дорогі гості, буде з ким погратися, з ким побешкетувати!

Гарне у нас полювання, веселе!..