Дідок-лісовичок

Дідок-лісовичок обходить свої володіння — густий ліс у нього, гарний, столітні дуби та сосни підносять крони вгору, пишні ялини прикрашені павутиною та червоними ягодами намист, які розвісили по гілках кудлаті сестри-лісовички, його доньки-красуні, зеленоволосі співачки… Он вони, кружляють серед берізок, грайливі, різнобарвною юрбою, танцюють і регочуть, плетуть вінки й пісні співають, сівши на гілках старих дерев… Вони обвішані кленовим та дубовим листям, у вінках з верби та різьбленої папороті на зеленому волоссі, з намистами з ягід шипшини та самоцвітних каменів. Пишне їх волосся й довге, ясні смарагдові променисті очі, ягідні світанки на щоках їхніх палають, і радіє лісовий батько їхнім іграм, нарадуватися не може. Сидить він на порозі дерев’яної хатинки зі скляними віконцями, плете кошик або якусь іграшку лагодить, або ягоди перебирає, щоб висушити їх на зиму, для цілющих відварів, що дарують силу лісовим дівам…

Адже саме для них, лісових красунь, цей чарівник і створював цей світ! Важко було лісовицям серед людей у старому світі — на них полювали злі й жадібні люди, влаштовували пастки, забирали з собою до моторошних кам’яних замків… Не один мисливець привів до своєї вежі бліду перелякану мавку, як трофей повісив на стіну зелені коси… а амулети та камені лісових мавок потім носили потворні дружини людей та їхні доньки, і всі вони вередували, їм завжди мало було чарівних самоцвітів. А то й замикали мавок, бувало, у вологих підвалах, змушували їх виходити заміж за людей і жити серед сірих моторошних стін, де немає ні квітів, ні трав. І дочки лісового мага втрачали свої сили, своє життя…  Трьох врятували сестри, вивели потайки з веж, зуміли відвести таємними стежками назад у чарівний ліс, а двоє назавжди серед людей залишилися, померли від туги… Гірко плакали їхні сестри та батько, але нічим не могли допомогти, лише навчилися ховатися під корчами та в лісових водоймах, у дуплах великих дерев. Та так усе життя не проживеш, у страху… І придумав їхній батько, який володів лісовою магією, що можна свою хатинку й лісову галявину, де так люблять танцювати й співати його доньки, перенести в інше місце — де не буде мисливців та їхніх жахливих ікластих псів, де не буде чорних замків на горах, де лише лісова тиша й спокій зустрінуть мавок, дітей лісу…

Довго старенький лісовик шукав спосіб, багато чарівного зілля він зварив із мухоморів і чаклунської роси, що випадає лише в купальську ніч, багато лісових духів він опитав, багато стежок обійшов у пошуках того, хто допоможе знайти доріжку в інший світ. Але виявилося, що ніхто не знає таких доріг, і лише одне може зробити лісовий чарівник — сам створити чудовий світ для своїх дочок.

І ясного літнього дня, найдовшого, найчарівнішого, коли сонечко бурштиновим світлом пестило й ліс, і гори, і темні урочища, і навіть чорні замки зі злими людьми, вийшов до чарівного джерела старенький лісовичок і почав ткати рушник – довгий і білосніжний, з червоно-чорними візерунками, де чорні нитки були пам’яттю про мертвих мавок, а червоні – символом життя, надією для дочок чарівника, що залишилися живими.

З’явилися на галявині мавки у своїх вбраннях із різьбленого дубового листя та павутинки, у коронах із лісового моху та гілочок горобини, почали допомагати батькові, і так добре у них справа пішла, так спритно, що незабаром виткався новий світ і зашелестіли гілками величезні ялини та в’язи, буки й дуби, зазеленіли гори, заблищали під синім небом бурхливі річки, засяяли круглими дзеркалами озера, розкинулися туманні поля та різнотравні луки… і ще не ступала в той світ нога людини, жили там лише звірі й птахи, лісові та польові духи, озерні та річкові діви.

Радісно зустріли духи мавок і старенького лісовика, що вигадав їхній світ, виткав із місячних мрій і сонячного бурштину, із крові калини та чорноти родючої землі… І радісно шелестіли ліси, і весело співали грайливі річки, і виблискувало на небі жовтою квіточкою сонце, зігріваючи теплом новий казковий світ.

І поросли верболозом та колючим терном усі стежки до цього світу, сховалися всі вони за туманами та сизою димкою, щоб ніколи й ніхто не зміг проникнути до притулку лісового чарівника та його прекрасних дочок.