ЧАРІВНИЙ ЧАС

Сонячне світло спалахує бурштиновими відблисками, і чарівник, що живе у будинку-на-перехресті потопає у сизому димі спогадів і чаклунських снів, плете щось собі з павутини та золотої чарівної соломи, ловить у свої сітки новий дивовижний світ, сповнений чарівних мрій та місячного срібла, діамантові зірки з шовкових небес падають у його долоні... і Господар цих місць раз у раз на малиновому світанку обходить свої володіння, перевіряє, як тут живеться звірам та птахам, як тут тече Час...

Адже який він, той Час? Примхливий, спритний та норовливий, але й могутній. І найкращий друг у нього є — Вітер змін, вільний та дикий, що носиться світом Господаря, гне до землі дерева чарівного лісу... А Час то тече повільно, застигши у льодах чарівної річечки, то бурхливим потоком мчить по каменях та розлогих луках, де кружляє мошкара, а русалки гріються на каменях, плетуть вінки та влаштовують танці на берегах своєї річки...

Час щадить чарівний ліс — завмер він тут у вічній миті чаклунській: хто б не ступив на шовкові трави під покровом ялин та буків, височенних сосен — той назавжди залишиться молодим і красивим, а ще Час дарує гостям Господаря одне диво — скільки б тобі років не було, навіть якщо сивина прикрасила платиною твоє волосся, ти станеш таким, яким завжди мріяв, яким тобі жилося найкраще. Ота старенька відьма, що прийшла із заходу, з гір, яку гнали вовкулаки з її злого й темного світу, заболоченого, прихованого туманами від всіх світів, перетворилася на красуню з чорними косами та променистими фіалковими очима. І живе відьмарка тепер у лісовій хатинці, трави збирає, звірів лікує, співає пісні під чаклунським місяцем та з русалками плете віночки із золотих квітів і незабудок, а потім пускає їх по воді до Червоної гірки, коли всі добрі духи з інших світів злітаються до Господаря, щоб вшанувати померлих та провести тих, хто вирушив у довгу дорогу... А вінок чарівниці виловив із синіх вод сміливий царевич із Тридев’ятого царства — Час і йому вічне життя подарував, коли брати його вбили та в смердючу яму кинули. Відшукав його Господар, попросив південний Вітер, щоб той на своїх золотих крилах доставив нещасного до чарівного лісу. Час його й вилікував — він усіх лікує, усіх рятує... Усі болі вгамує, усі страхи зникнуть, варто лише Часу минути... Відтоді й живе серед високих гір царевич, дружить з вовчою зграєю та мріє відшукати ту, чий вінок не в’яне й вабить своїми чудовими квітами, солодкими ароматами...

І знає Господар — настане їхній Час, зустрінуться вони на березі бурхливої річки, і впізнають їхні серця одне одного, і ніколи більше не буде недолі, злої самотності... А у чарівного світу буде не тільки Господар — а й цар із царицею. Чаклун уже й палац намріяв, уже й з Вітрами домовився — будуватимуть вони навесні царські тереми.

Ще є Час...