Королівство мрій

Тридцять літ і ще три роки подорожував мандрівник Марко Поло морями та океанами, далекими землями, оповитими дивовижними легендами. Він бачив казкові міста та вдихав аромати спецій у чарівних портах, насолоджувався пахощами троянд Сходу, слухав неперевершені пісні неперевершених красунь. І завжди його приваблювали загадки східних земель, які він хотів розгадати. Це бажання, це прагнення все знати, все прочитати і все почути вело його звивистою туманною стежкою все його життя, сповнене пригод та казок. Одна з них глибоко закарбувалася в пам'яті його і довго невідступно переслідувала Марко, навіть після повернення з тривалої подорожі: це була оповідь про «Старця гір». Я розповім вам цю казку, але приготуйтеся до того, що вона вразить вас у саме серце, залишивши на ньому шрами або рани, що не загоються... Не бажайте того, чого не знаєте – ось що дівзнався Марко в цій старовинній легенді.

Казав мені Марко, що давним-давно старий шейх Хассан ібн Сабах був державним повелителем земель, що тяглися між Каспійським і Середземними морями, частина Персії та Туреччини входили до кордонів його держави. Шейх грізним був і жадібним, але водночас мав проникливий розум. Йому вдалося завоювати знамениту Аламутську фортецю, розташовану на вершині гори з крутими схилами, недоступними для смертних. Усі сусіди боялися шейха, і ніхто не наважувався виступити проти нього; ті, хто ставав на його шляху, були вщент розбиті. Таємниця, якою він зазвичай оточував себе, вселяла його ворогам ще більший страх. Одні вважали його чаклуном і шайтаном, злим духом, що спустився з високих гір, інші бачили в ньому бога. Але не кожен міг стати його слугою, як би не хотів цього, надто ретельний відбір проходили юнаки і дівчата – бо потрібні були шейху найвірніші люди... Але той, хто потрапляв у служіння до Хассана ібн Сабаха, залишався відданий йому аж до смерті.

Якось при дворі Хассан ібн Сабаха з'явився юнак, відомий своєю силою та хоробрістю у навколишніх землях. Пройшов він перші відбори, розгадав загадки шейха, довів спритність свою та вірність у битві. Готові були взяти його на службу. Але перед тим, як здатися пану, його запросили відпочити у палацовому саду та скуштувати вечерю, якою пригощає шейх. Розкіш і краса цього місця вразили юнака – червоні троянди обвивали мармур статуй, а фонтани та ставки з білосніжними ліліями і сонячно-жовтим лататтям вражали уяву будь-кого, хто потрапляв сюди, – ніколи і ніхто не бачив такого чарівного місця, сповненого спокоєм та краси.

Здавалося, що нікого більше не було в саду, і скільки не тинявся юнак між кущами олеандрів та гранатовими деревами, так і не зустрів жодної живої душі. День тим часом йшов до вечора. Непомітно для себе юнак поринув у глибокий та солодкий сон. Вперше в житті в цій чарівній мрії, схожій на сни, наслані прекрасними пері, пізнав він дивовижні неземні аромати, жадібно скуштував божественні насолоди, і йому здавалося, що він ширяє в казковому світі поряд з довгокосими витонченими гуріями в шовках. Юнак був на вершині щастя, але хтось простяг йому гірке питво, і він раптово прокинувся. Рай зник, як за помахом чарівної палички, і юнак нудилася тепер за втраченим.

Раптом поряд з ним пролунав низький хриплуватий голос: «Бачиш, юначе, в моїх руках ключі від казкового світу, звідки ти щойно повернувся. Тепер ти знаєш мою силу. Ти слухатимешся мене і будеш йти за мною. Ти беззаперечно виконуватимеш мої накази!»

З цієї хвилини Старець гір міг покластися на нового слугу та вірного воїна. Бо бажання скуштувати ще раз плоди світу мрій, ніколи не залишить юнака.

Марко Поло дізнався таємницю шейха і розповів про неї нам: хитрий старий домагався повної покори слуг за допомогою напою з криваво-червоних маків. Розкішний сад був декорацією для райського блаженства, в якому перебували люди шейха, і жоден з них не міг забути його, сподіваючись, що колись на подяку за відданість Старець гір дозволить їм знову повторити незабутню подорож.