Озерні відьми

У синьому небі вечорами миготять крилаті тіні, але щойно хтось із містян погляне вгору, вони блискавично ховаються за шпилем старої вежі, що стирчить посеред міста, немов зуб старої чаклунки. Поруч червоніє дах нової ратуші, зеленіє парк із мармуровими фонтанами та оповитими плющем статуями й альтанками, а трохи далі — лише з галереї, що оперізує вежу, і видно, — чорніє озеро, заросле очеретом. Кажуть, води там чарівні, наділяють силою, і в повний місяць відьми там купаються.

Яшек Капек, учень міського аптекаря, вирішив одного разу підглянути — що ж там правда, а що — домисли, і вирушив на берег, зарослий соковитою травою. Накинув плащ, сховав обличчя в тіні капюшона і, щойно захід сонця згас на черепичних дахах будівель, вислизнув із дверей свого будинку, прокрався вузькими вуличками, побоюючись зустріти вартових, і через невеликий пролом у фортечній стіні, що заріс диким виноградом, покинув містечко.

Вересове пустище з вузькою стежкою між замшілими валунами привело Яшека до очерету, за яким чорніли води таємничого озера. А там уже тривали чаклунські веселощі — під дрібний стукіт барабанів, свистілок і дзвіночків тривав танець. Голі дівчата — у вінках і намистах із горобини — з бубнами в руках скакали, наче кози, по берегу, плескалися в озері, сиділи, регочучи, на низьких гілках старих верб, що застигли велетнями біля темних вод. Їхня біла шкіра здавалася сріблястою в місячному світлі, ягоди горобини на грудях темніли, наче краплі крові, а пасма сплутаного волосся наче рибальськими сітками оповивали тіла красунь.

Яшек придивився — серед дівчат стрибали й чорти — волохаті, з рогами й копитами, такі самі, як кам’яні статуї на старій вежі. Яшек дивився на розлючених чаклунок, поки вони його не помітили. З свистом і криками чаклунки та чорти витягли хлопця з кущів, де він ховався, втягнули у свої дикі танці, і він не помітив, як скинув плащ, як почав обростати шерстю, як тонко замекав…

…Сонце озолотило старі камені напівзруйнованої вежі з застиглими на її стінах і даху статуями. Крилаті, рогаті, огидні чорти виринали з бурштинового світанку, а одна з чаклунок, молода й статна, з чорною косою до пояса, ласкаво дивилася на кам’яного чорта, що з’явився тут під ранок. Її завжди тішило, коли серед зачарованих статуй з’являлися нові — буде з ким повеселитися й потанцювати під час наступного повного місяця!

А старий аптекар недовго сумував за своїм учнем, за пару місяців уже й нового знайшов. Ніхто й не згадав про хлопчика на ім’я Яшек Капек.