Кіцуне

Інарі* великий зеленими паростками своїми розірвав чорну землю, оповиту шаллю туманів. Тремтіло в повітрі димне марево – десь далеко палили багаття. Запах осені – пряний, немов ситімі** – плив у повітрі, дражнив і радував. А зерна, що розкидав Інарі, здавалися сумішшю прожареного кунжуту й солі. Проростуть, потягнуться до блакитного неба, наповняться сонячним бурштином – буде тоді хороший урожай в селищі.

Жив у той час біля берега моря один юнак – не раз рейко*** Інарі допомагали йому порадами, тому й рис родив у селищі добре. Звали юнака Хандзоку – волосся його чорне як сажа було, шкіра міддю відливала, а погляди – розчерки кинджальні. Не одна дівчина мріяла стати господинею в його домі, та ні в кого не був коханий юнак. А все тому, що якось Хандзоку підглянув за однією з рейко – руда лисиця з п'ятьма хвостами перетворилася на красуню з місяцеподібним обличчям. Полюбив юнак кіцуне – хоча знав, що ці почуття принесуть йому біду, не раз чув він, що лисиці-перевертні не можуть жити серед смертних. Адже і так він був обдарований благодаттю Інарі – чи варто було бажати більшого?

Але лисиця пожаліла доброго юнака, не могла дивитися, як він марніє від свого нещасного кохання. З'явилася рейко до Хандзока у вигляді чорноволосої дівчини в синьому вбранні, обшитому перлами, принесла гарне придане – золото і каміння, погодилася стати господинею його дому. Лише одне попросила пообіцяти – в повний місяць відпускати її у світ духів, та нікому не говорити, куди молода дружина йде. Погодився юнак, зрадів, прийняв кіцуне у свій дім, пообіцявши на додачу, що ніколи її не дорікатиме за те, що вона відлучається.

Минав час, у селі вродив рис, і люди знали, хто їхній покровитель. Але настав такий день, коли почали висміювати Хандзоку за те, що він взяв за дружину чудовисько-перевертня. «Зірви перли**** з весільного вбрання, і дружина назавжди залишиться людиною!» – так говорили йому. Спочатку Хандзоку нікого не слухав, але незабаром і самому набридло відпускати дружину ночами – боявся він, що одного разу рейко не повернеться додому, заберуть-зачарують примарні стежки іншого світу. Зірвав він перлини з її весільного вбрання та викинув у море.

А кіцуне його якраз по світу духів ходила, і як зрозуміла, що немає більше у неї перлин, заплакала гірко і втекла примарними стежками шукати душу свою на дні моря. Та тільки чи можливо це? Досі шукає рейко перли, а чоловік її постарів в очікуванні. Так він був покараний Інарі й лисицею-перевертнем за зраду.

*Інарі – японський бог рису

**Сітімі – перець семи смаків

***рейко – примарні лисиці

****в перлині перебувала душа рейко, за переказами