Старі казки

Я був гірською річкою, що зі скель проносилася століттями, я був літнім дощем, що прикрасив діамантами плечі водяної феї. Я був дотиком ніжних струменів водоспаду, що шовком із зоряного світла тебе пестили.

Я був вітром, що мчить над замком на крилах небесних, я був сном – серпанком червоним, що горить, не згораючи, над стіною, оповитою плющем і батогами дикої троянди.

Я був шипшиною – отруйною, повзучою, що всі виходи до замку закрила. І колючою стіною я плащем вкривав твої сни, моя королівно. Я був трояндою, що у твоєму тихому саду в тіні проросла, я був птахом, що тобі колискову співав...

Я був світлом, що лився у вікно. Я був хмарою й сонцем, що ховалося в далеких лісах, розсипаючи бурштин по галявинах. Я був травами, що шелестіли біля твоєї вежі навесні, я був снігом – лягав кришталево під спів хуртовини. Я був тим, хто гнав геть твої страхи, хто флер холодної осені кликав у твій спокій. Я був пилом на стінах, був стіною і був здичавілим пагоном, що обплітав твоє ложе.

Я був ароматом кохання.

Я був ніччю – тією шовковою ніччю чарівною, що тебе заколисала, ніччю – що дарувала тобі свої сни. Мої пальці пестили твої щоки, твої плечі і руки – як мармур ти була в ці дні, коли гірко шепотів я – кохай, моя феє, кохай.

Тільки губи твої були каменем – рубіновим каменем холодним. Він навіки не розкриється, ти ніколи не обіймеш мене… я був соком любовним, я був павутинкою, що вітер розвісив на вікнах. Тільки ти все одно не дихала. Ти тихо спала серед шовків. Гладив волосся й цілував я твоє відображення, рвав згниле вбрання, оголюючи білизну стегон – тебе грів я своїм здичавілим від пристрасті подихом.

Не прокинулася.

Не встала.

Не дивишся.

Лише вітер ридає в імлі.

Я був тим, хто мучив юні кармінні губи троянди. Я був тим, хто пішов, коли осінь пішла на злам. Я був тим, хто тебе ніколи-ніколи не забуде.

Я був злом?

Для тебе й дітей я, звичайно, був злом.

Тільки знай – я одного разу повернуся, буде неба кришталева синь височіти над замком. Буде сонце пестити ці скелі й ці ліси. Я повернуся, щоб побачити, якою ти стала, принцеса. Я повернуся за тобою.

Тільки ти мене, королівно, дочекайся.

І я стану короною, я стану обручкою. Стану кров'ю й плоттю твоєю – на роки, на століття.