ПОРТРЕТ ПРАБАБКИ

Чорна ніч – темніша за камінну сажу – чаклунським флером плескає за вікнами старого замку, визирає половиною місяця і чекає, коли ж впустять її до камінної зали. Яблуневий сад шелестить на вітрі вуаллю білосніжних квітів, шепоче чарівні казки квітам і фонтанам, і грайливі кришталеві струмені води срібними візерунками в'ються в темряві, немов спритні тонкі змійки ковзають по холодному мармуру, виблискують алмазними відблисками...

А з проклятої картини, що висить над каміном, глумливо дивиться на мене прабабуся, графиня Вайолет – та, що прозвана Чорною Вдовою. Її руки білі як мармур, а кармінні губи вигнуті в уїдливій посмішці... рожевий атлас сукні прикрашений пінистим мереживом кольору перлів з південних берегів моря... букет троянд на туалетному столику такий пишний і яскравий... Кучері графині – мед і бурштин, в очах – дике море степових трав, погляд її пропікає полотно і стіни, і цю бездушну чорну ніч, що диким звіром гарчить за вікном... І здається мені, що ось зараз оживе графиня, підніметься – велична і витончена – зробить крок через позолочену раму і ступить своїми рожевими туфельками на довгий ворс килима. Впаде на її обличчя відблиск полум'я, що танцює за камінною решіткою, і страшний вищир спотворить казкові риси. І перетвориться чарівна фея на злу відьму, але хіба я повинна боятися цього?.. І лише ближче підходжу я до картини, гладжу раму тонкими пальцями, відчуваю холод, що йде від стіни, від полотна, від крижаного погляду Вайолет...

У старих казках говориться, що моя прабабуся зовсім не помирала... У колисковій, яку співала мені мати, були рядки про чорного птаха, що прилітає до кожної з нашого роду. Цей птах кружляє чорною хмарою над нашим маєтком, і в фіалковому півмісяці розквітають в саду дурманні квіти, схожі на лілеї. Аромат їх гнильний... болотом тхне, кладовищем після дощу несе від них у повітрі, і трунок огортає наш замок туманом мрій, проклятих мрій.

Я – перша, хто не боїться прокляття прабабусі Вайолет. Я – перша, хто в дитинстві солодко спала під страшну колискову, перша – хто із захватом слухала казки про вампірів і моторошні пророцтва.

... Одного разу, коли під склепіннями старовинного замку народиться юна троянда, чия шкіра буде такою ж мармурово-білою, як у Вайолет, чиї губи будуть червоними як кров, а кучері збиратимуть сонячне світло... лише тоді прокляття залишить наш рід.

Юна троянда стане платою темряві й безодні – жадібній, голодній… кривавій.

І юна троянда готова прийняти свою долю.