САМАЙН

Я йду лісом, і вітер співає мені жовтневі пісні – в них холод і сонна млість, в них передзвін латунних дзвіночків, нічна імла, дощі й тумани... в них далеке вовче виття й шелест пожовклого листя, плескіт води в струмку, гавкіт здичавілих псів...

Під пагорбом, що заріс вересом, земля перекопана, немов проповзла величезна змія. Моторошно. Страшно. Крики сов здаються тужливо-настирливими.

Крок.

Другий.

Шелест листя під ногами.

Свист вітру в кронах старих ялин.

Хрускіт... Камінь?.. Череп... Якогось дрібного звіра, може, ласки або тхора.

Бридливо дивлюся під ноги, щоб знову нікуди не наступити. Ліхтар у руці тремтить, його світло хитливо колишеться в туманному мареві, танцює по стовбурах, створює химерні тіні... Звичайно, це лише тінь від ліхтаря, що скалиться на схилі пагорба, біля колючої ожини... а чорні ягоди надають цій тіні об'ємності. Рано ще... рано для охоронців.

Кажуть, в жовтні розкриваються пагорби, і мешканці їх виходять у Верхній світ танцювати і радіти миттєвостям, що в цю чарівну ніч стають схожими на життя смертного. Їм дано вічність – так що ж так вабить їх до слабкого вогника людських душ?

А ось я... я б все віддала за їхній мертвий спокій, за вічність, проведену в холодних туманах осінньої країни мрій. Вічна золота осінь, прикрашена багрянцем і червоним листям, вічний дощ і сірий серпанок над річкою... ажурний міст, перекинутий на інший берег. А вода в тій річці – червона, наче кров… Перед зимою вона підмерзає, вкривається рожевою кригою, і дивним візерунком в'ється по ній розсип рубінових ягід брусниці.

Я бачила це все уві сні. І цей сон був такий яскравий, такий... соковитий – немов журавлина, що кислим присмаком залишається на губах.

Міжсвіття, з його туманними зміями, що повзуть у Верхній світ, розчинилося назустріч мені, і з пагорба, що обрушився в підземелля, випливли чорні Тіні.

Страшно.

Моторошно.

Серце майже не б'ється.

Але стою, не схиливши голови, міцно тримаючи ліхтар. Дивлюся в зелені очі охоронців.

Чекаю їхнього рішення.

Мене привела неминучість. Осіння холодність і ніч. Мене привели сни на межі між Життям і Не-життям.

Мене привела Смерть.