МАЛЕНЬКА ВІДЬМА

Світанок увірвався в кімнату Ади нетерпляче, жадібно, заливаючи стіни розплавленим золотом. Сонячні промені ковзали по білому килиму, пронизували статуетки і вазочки, немов арбалетні стріли, монетками розсипалися біля каміна.

Маленька відьма неохоче розплющила очі — вона знову не виспалася, і навіть чудовий день, що народжувався за вікнами, не радував дівчинку. Ліжко затріпотіло, ніби хтось стрибнув на нього, почулося гучне муркотіння... Аська. Величезна чорна кішка, граціозна, ніби єгипетська статуетка, м'яко йшла по ковдрі, пильно дивлячись на господиню. Її зелені очі здавалися величезними смарагдами.

— Аська, йди... — відмахнулася Ада. Юну відьму чекав важкий день — вона не зробила уроки і знову отримає на горіхи від леді Кейлік Бхір. Мерзенна викладачка Темної магії недолюблювала Аду, а тут ще й така чудова нагода відсторонити її від практикуму!

Кішка легенько вдарила Аду м'якою лапкою по носі.

— Відчепися, сказала! — верескнула дівчинка, зіштовхнула Аську з ліжка й вибралася з-під теплої ковдри сама. — Знаю я! Знаю...

До школи йти все одно треба. Попри все.

Поки Ада збиралася, кішка грілася на сонечку на підвіконні. Аська була у відьми справжнісінька Кішка Чаклунки. Тільки от з господинею не пощастило — так любили повторювати вчителі. Лінива, людям пакостити не хоче, та й взагалі не виходить у Ади чаклунство, не даються заклинання, тому й до школи ходити їй не хочеться. Подобається відьмі по лісу гуляти, з людськими дітьми гратися та ночами серед зірок літати.

Ось і знову — пролітала Ада до самого ранку, заснувши перед світанком, подрімала годинку, а тут її Аська й розбудила. «Знову до школи! Не хочу-у-у-у!» — сонно пробурмотіла маленька відьма, намагаючись знайти щітку для волосся на столику біля високого дзеркала.

Поки розчісувалася (щоб волосся блищало, потрібно провести по ньому щіткою не менше ста разів!), Аська вмивалася біля її ніг, раз у раз поглядаючи з докором — запізнимося, няв! Нарешті з зачіскою було покінчено, і дзеркальний двійник сумно посміхнувся Аді. Приготована з вечора сукня грудою воланів і мережив зеленіла на вішалці. Відьма вбралася, пригладила складочки на пишній спідниці і кинулася до виходу, думаючи тільки про те, що на перший урок вона вже запізнилася.

А ранок у Місті Дерев був чудовим! Кружляли аромати троянд і азалій, квітучих вишень і абрикосів, які біліли хмарами біля будинку юної відьми. Стежки звивалися у високій траві, раз у раз намагаючись відвести Аду подалі від шкільного двору, в похмуру гущавину, де живуть духи природи, з якими так цікаво грати!

Ада озирнулася в бік бузини, за якою ховалися потаємні лісові галявини — суничні або з високими папоротями. Але лише зітхнула і пішла в бік велетенського дуба, що розкинув свою крону вище за всі лісові дерева. У його коренях і була побудована школа для відьом.

Кішка втекла в бік струмка, що дзвенів неподалік від дерева, а Ада, зітхнувши, зробила крок на першу сходинку звивистої драбинки. Але громовий крик змусив її втягнути голову в плечі і здригнутися.

— Хто до нас завітав! — завила стара леді Кейлік Бхір, побачивши ученицю, яка в черговий раз запізнилася на заняття. — А вам не здається, моя люба, що ви заблукали?

Ада повільно обернулася. Вона не любила робити зло, але зараз їй хотілося вдарити вогняною кулею прямо в біле чоло старої. Стало соромно за ці думки, але, попри це, бажання стукнути викладачку нікуди не поділося.

— Я... я йду на урок. Я прошу вибачення... — пробурмотіла Ада, нервово смикаючи зав'язки на поясі.

— Моя люба, вам більше не потрібно ходити на уроки! — виплюнула стара. — Ви відраховані!

Вона підвела голову — так, що мало не злетіла її синій капелюшок з високою тулією, до якої був прикріплений трилисник конюшини, підібрала довгі спідниці та пройшла повз закляклу від жаху Ади.

Маленька відьма прийшла до тями тільки тоді, коли пухнастий хвіст Аськи торкнувся її руки.

Кішка сиділа на нижній гілці дуба і сумно дивилася на господиню, ніби кажучи — а я попереджала!

— І що мені тепер робити? — прошепотіла Ада. Вмить їй стало нецікаво бігати лісовими стежками і грати з зоряним пилком в оксамитовому нічному небі.

Стало нецікаво все-все-все... Школа, від якої раніше вона тікала, як від найстрашнішого прокляття, тепер була недосяжна і тому — бажана. Ада завжди хотіла чогось неможливого, ось у чому справа!.. Але як же їй і в школу повернутися, і залишитися доброю, і продовжувати літати ночами серед зірок?

Аська занявкала втішно, а маленька відьма вирішила піти до Верховної відьми, яка й придумала навчати юних відьмарок чаклунству в цій школі. Було трохи страшно, але в Ади не було іншого виходу — інакше вона назавжди залишиться невмілою відьмою. А як зберегти для себе зірки і доброту — вона ще придумає!

Яскраво світило сонце, кішка бігла стежкою поруч з Адою, а відьма вірила — все у неї вийде!

Але це вже зовсім інша історія.