ДІВЧИНКА З СІРНИКАМИ

ДІВЧИНКА З СІРНИКАМИ

Даніела, ледь навчившись читати, привчилася щовечора проводити в дідусиній бібліотеці — дівчинці подобалося світло ламп, старовинні шафи, забиті книгами в пошарпаних палітурках, прикрашених вензелями. Їй подобався м'який диванчик — шкіряний, з подушками, які так зручно підкладати під руки. Ще в бібліотеці майже завжди був розпалений камін, і дивитися на полум'я, що танцювало на соснових полінах, здавалося найбільшим задоволенням у житті.

Не враховуючи, звичайно, читання. Ще Даніела любила яблучний пиріг з корицею і ароматний трав'яний чай. Аромат його — терпко-солодкий — залишався м'ятним посмаком на губах, і дівчинці здавалося, що немає нічого смачнішого.

І ось одного разу, коли за вікнами падав сніг, вкриваючи вулиці білою пуховою ковдрою, дівчинка, за своїм звичаєм, сиділа в дідусиній бібліотеці з книгою в руках. Металося на майже прогорілих полінах помаранчеве полум'я, розсипаючись іскрами біля камінної решітки, чувся свист вітру і виття хуртовини, а Даніела стискала в руках книгу казок Андерсена. І все сумнішим ставало обличчя крихітки, все частіше вона змахувала непрохані сльози з вій, але книгу все одно не закривала. І ось вона перегорнула чергову сторінку... побачила яскраву ілюстрацію з бідно одягненою сиріткою, яка тримає в руці запалений сірник. Сирота в казці заснула на вулиці і замерзла... Даніела відклала книгу, і її раптом пронизала думка — а раптом зараз, в цю саму хвилину, коли вона сидить в теплі й затишку, хтось точно так само мерзне в цю зимову ніч.

Дівчинка підбігла до вікна, але скло було вкрите морозним візерунком, і їй не вдалося побачити вулицю. Яскравіше спалахнуло в каміні полум'я, коли догоріли поліна, і сніп іскор злетів у повітря. На мить здалося, ніби це теж — сірник. Як у казці. Догорів камін, і тепер будинок вистигне, все замерзне, покриється памороззю. Даніела струснула головою, намагаючись прогнати марення, але відчуття нереальності не проходило.

Дівчинка прислухалася — але ні звуку не було чутно в тиші, що раптово опустилася на будинок. Не було чутно вітру, скрипу старих сходів, розмов слуг... нічого — навіть виття завірюхи, раніше таке гучне, вщухло.

Прихопивши з собою книжку, ніби та могла чимось допомогти, Даніела кинулася геть з бібліотеки. Вона промчала коридором, злетіла пташкою по сходах, забігла в кухню, потім — у вітальню, а потім і зовсім вирішила накинути тепле пальто, взути чобітки і вийти на вулицю. Нехай холод і хуртовина — але невже і там вона не знайде жодної живої душі?

Було страшно — так страшно і моторошно, як тільки може бути маленькій дівчинці, яка раптом виявила, що всі домашні кудись зникли. Випарувалися, розтанули як сніг навесні. Кинувши двері навстіж, Даніела помчала вузькою вуличкою, що петляла серед високих будинків, складених із сірого каменю. У всіх вікнах горіло світло, чулася музика і тріск полін, але... жодного людського голосу. Здавалося, все містечко вимерло напередодні Різдва, залишивши Даніелу одну серед сніжної ночі.

Незабаром з'явилися вогні ратуші — будівля виблискувала від святкової ілюмінації, біля входу світилися величезні сани й олені — виточені з величезних крижин, вони були прикрашені лампочками і яскравими стрічками. Тут же, в снігу, височіла величезна ялинка — горіли свічки, біліли ангели, вирізані з паперу, і золотисті кульки зі скла тонко дзвеніли на вітру, холодному і колючому. Даніела відчула, що вже замерзає, рукавички вона забула надіти, і тепер стояла перед святковою ялинкою, притискаючи до себе книгу казок, і її трясло від морозу.

Під ноги їй підкотився помаранчевий клубочок — ніби іскорка промчала по снігу. Кошеня. Даніела підняла його, випустивши книжку, і... здригнулася від глухого звуку, ніби книга впала не в кучугуру, а на дерев'яну підлогу. Піднявши очі, дівчинка відсахнулась — яскраве світло засліпило її на мить — і зрозуміла, що сидить на диванчику в бібліотеці свого діда.

А на колінах у неї спить руде кошеня.