ЙОЛЬ

Чорний Самайн піде димом від вогнищ по долині, червоним вогнем горобиновим буде горіти Йоль. Йоль – морозний і світлий, той, що в душі – інеєм, той, що в очах холоне, той, що веде до діброви.

Навіки згину, до людей повернення немає.

У вузькій долоні – хліб, тонкий прутик осиковий, сіль і падуба листя. Погляд – інистий, чистий, в ньому не гаснуть вогні. Хіба може Осіння фейрі раптом забути про клени, про червоні лісові пожежі, про дикий нічний гін?

Білі вовки зими – сніжні, світлі, добрі. Духи інших лісів – зустріньте мене в темряві. Мені не дійти одній – мороз синім візерунком малює на шкірі вузьке листя зимового падуба, на тонких зап'ястях ланцюги, що будуть звиватися до літа – поки не розтопить їх сонце, поки вогні Белтейну не випалять свої візерунки – з бурштину і золота.

Вий несеться над лісом, і чекає – в плащі сірому, довгому – пастир тих вовчих зграй, що в цей день йдуть миром. І музика їх збирає, і музика їх лякає, і музика неблага, темна музика Йоля дзвенить тонкими крижинами, скрипить, як сани по снігу, як стара ялина серед заметів, як чоботи лісорубів.

А той, хто дарує музику, з рогами витими оленячими, з очима – зимовими, синіми… йде засніженим лісом. Зустрічає мене, принцесу тієї нещасної півночі, що зірками буде іскритися і смертним у злом зимовий маритись… Корона – кришталь і лід – в його сильних руках, і палить мені чоло підвіска з падуба.

... Я приходжу з осені – проклятої, гіркої, забутої. Я приходжу з туманів, з місячного бурштину.

Листя на вітру крилами, небо сизе в хмарах, дощ і серпанок над озером – це все я.

Це – я.

Несу в собі багаття осені, несу в собі Самайн чорний, мій голос – виття проклятих псів, виття гончаків, що рвуться в безодню, стогін вітру, плач білого пугача. Прийми, Йоль, мою жертву, прийми прогорілу траву, що стала мені вмить отрутою, прийми вугілля чорне, прийми місячні стежки, прийми мій несамовитий шепіт.

Прийми гіркоту вересу, прийми бересклет і фізаліс, що яскравим вогнем помаранчевим – дивним лісовим ліхтариком – освітить зиму твою.

Мій Йоль, мій вовк сніжно-білий, прийми ж мої надії – на сонце літа бурштинового, на недобру печаль.