Сни

Кімната з невеликим підсліпуватим віконцем була освітлена свічкою. На високому ліжку з різьбленими стовпами, на які чомусь не повісили балдахін, лежала, закутавшись у теплу ковдру, смаглява старенька з білим як сніг волоссям. Пергаментна шкіра, посічена тріщинами зморшок, кістляві тонкі пальці і посмішка немовляти на безбарвних губах — будь-хто, хто побачив би зараз Анку, не повірив би своїм очам. Злісна потворна відьма не може спати так безтурботно і солодко!

— Де ти? — дзвінко пролунало в тиші похмурого яблуневого саду, і юнак з русявим хвилястим волоссям і пронизливими синіми очима, високий і ставний, поспішно помчав на голос. Ясно блищав повний місяць, освітлюючи молочним сяйвом криві гілки з темними плодами серед листя.

— Де ж ти? — Принц почув незадоволені нотки, і він вирішив поспішити — знав, що його примхлива Анка не любить чекати. Він скинув плащ, щоб той не сковував рухів, і кинувся до старої яблуні, що росла в глибині саду, біля оповитої плющем огорожі.

Задихаючись, Принц підбіг до дерева. На гойдалці, прив'язаній до товстої гілки, розмірено каталась довгокоса світловолоса Анка. Її бірюзова сукня з довгими рукавами була усипана бірюзою і дрібними річковими перлами. Обернувшись, дівчина скрикнула від радості і зістрибнула з гойдалки. Підбігла до свого Принца, але ледь торкнулася його, як все зникло. Яблуневий сад, красива сукня, її коронований наречений – все, все зникло в бузковому тумані, що поглинув світ її мрій...

Анка закричала і прокинулася. Знову цей сон! Втомлено відкинувшись на подушки, розплакалася, закривши потворне старече обличчя кістлявими руками...

...Сріблясте світло повного місяця падало у високе вікно і освітлювало ліжко, на якому лежав старий. Він крекотав з досадою, тереблячи рідку борідку, і згадував свій сьогоднішній сон. Де його роки? Пролетіли над пагорбами, розвіялися вітром... Не вскочити на коня, не знайти Анку...