Лісова відьма

Жила в старі часи одна сім'я на узліссі – їхній будинок заріс мохом, у дворі – кропива і лобода вище коліна, у ставку – ряска, а всередині будинку взагалі можна ноги переламати, поки знайдеш щось, ганчір'я валяється по лавках, у вогнищі – гора попелу, димохід забитий, чистити давно б пора, та тільки нікому, всі ледарі в тій родині, всі люблять солодко спати та смачно їсти. Але як спати на твердих дошках та перині продірявленій, що їсти, якщо нічого не виростив та не наловив? Поки був живий батько, ще якось з горем навпіл крутилися — старий і ставок не запускав, там риба водилася, і в ліс по гриби та ягоди дітей ганяв, сам теж лежебока був, але все ж хоч трохи, через силу, щось робив. Брауні у них такий самий був – нічого його не змусиш, сидить в кутку та павутину плете, з павучками та мошками розмовляє. Але йому що – їжа не особливо потрібна, і хоч не відмовлявся ніколи від молока та хліба, але коли цього не стало, не сильно й засмутився, лободу та кропиву їв.

І ось набридло молодшій дочці жити ось так безладно, підросла дівчинка і як змогла мітлу в руках тримати, так спробувала все вичистити-вимити. Та хіба ж одна крихітка впорається? Важко було Кетті, набридло незабаром це, захотіла вона свою сім'ю привчити жити по-людськи. Брауні допомагати відмовився, йому ще один кут, бачте, павутиною пора завісити, адже господиня молода — злюка така! — вчора стіни вимити спробувала. Махнула рукою Кетті, не стала більше нікого вмовляти — пішла сама в ліс. Чула вона колись, що серед боліт поганка одна чарівна росте — всі бажання виконує! Ось що не загадай — все збудеться!

Йшла Кетті лісом, не боялася нічого, навіть коли сутінки згустилися, і незабаром до боліт вийшла — осока на вітру тремтить, верби старі дуплисті гілки свої до води схилили, а серед зелені яскравої миготять обличчя болотниць. Придивилася Кетті – в руках у них свічки, волосся розпатлане, замість суконь – сітка, точнісінько як у батька була колись. Потягли, пустунки. Ну, нічого не поробиш – все одно ставок давно заріс, та й риби в ньому немає.

— Навіщо прийшла? — тінню прослизнула по гілках одна з болотниць, загасивши свою свічку. — Людям тут не місце! Іди геть! Пішла-пішла!

— Не ганяй мене! Вислухай спочатку!

— Нехай говорить! — Спритно, як ящірка, інша болотниця підійшла ближче, не гасить свічку, уважно дивиться на дівчинку. — Я знала її батька, це він подарував нам сітку! Хороша була людина...

І захихикала неприємно.

— Я за чарівною поганкою прийшла! — випалила Кетті. — Якщо моє бажання збудеться і моя родина стане працьовитою, то не одну нову сітку вам сплетемо! А ще — намисто з річкових перлин зробимо! Допоможіть гриб знайти!

— Чому не допомогти? — посміхнулася та, яка запропонувала Кетті вислухати. Простягнула їй свою свічку. — Тримай, це в дорозі допоможе. Якщо буде яскраве полум'я, то гриб вже близько, а якщо згасне — значить, далеко пішов.

Сказала болотниця і розчинилася в тумані. І тут же почали гаснути інші свічки, а духи ховатися під корчами.

Пішла Кетті вперед, уважно стежачи за вогнем, – рівно горить, значить, правильно йде дівчинка, тихіше – значить, потрібно зупинитися, подумати... Прийшла в результаті до величезної верби – з гілок мох звисає та стрічки яскраві, ніби хто спеціально нав'язав їх. Свічка розгорілася, червоним полум'ям стало, і бачить Кетті – поганка величезна росте. Забрала вона гриб той, передчуваючи, як нагодує сім'ю свою чарівним зіллям...

 ...З того часу багато років минуло, а в будинку на узліссі живе самотня бабця. Живе добре, гарно – все у неї вдається, квітники без бур'янів та з пишними трояндами, город великий, ставок за будинком. Тільки хто їй допомагає по господарству справлятися – про те не знають люди. Кажуть, лісові духи, або сімейство домовиків прижилося. Ніхто того не знає. Але стареньку ображати не сміють – чаклунка, кажуть, вона, до того ж зла. Самотня, ось і злиться, мабуть.

Але Кетті стара добре знає, хто їй допомагає. І вона віддячила – такого намиста гарного в жодної красуні немає, як те, яке подарувала вона болотниці, коли ще дівчинкою була.