Сесілія

Сесілія

Над озерною гладдю дзеркальною ледь колишуться тіні – відбитки дерев з кривими гілками примарами здаються. І з глибини інший світ дивиться на Сесілія з примруженням звірячим диким. Манить до себе дурманними ароматами диких трав, кличе відблисками місячними, срібними монетками по каменях підводних розсипаючись. Інший світ любить Сесілію, до себе кличе – знає він, що вже ходила по межі дівчинка, давно це було, але духи запам'ятали. У колисці тоді ще лежала вона, і нічні птахи прилетіли-примчали, мороком укутали, ледь з собою не потягли. Врятувала мати тоді дівчинку, прогнавши привидів, витягла її з вир іншого світу. Але бачили духи Сесілію, торкнулися до неї, а це означало – не залишать її в спокої.

У дерев'яному будинку біля озера тиша і спокій – вітер ледь колише траву на газоні, грає сухим листям, гуде в трубах, а ніч чорні крила над світом розкинула. Сидить на веранді Сесілія, задумливо дивлячись на воду, і ваблять її ледь чутні голоси, кличуть вони її в озеро. Крім матері ніхто дівчинці не вірить – думають, вона вигадує про нічних духів, що приходять в повний місяць. Хочуть викрасти Сесілію нічні істоти, але обереги захисні, старою відьмою зроблені, тримають дівчинку в світі людей, не дають піти на поклик чарівний. Амулети теж мати подарувала – давно це було, зовсім маленька тоді Сесілія була.

Місячне світло розливається по озеру, і з води жінка в білій сорочці виходить, очі її сумні, шкіра — бліда, до синяви бліда, а губи — чорні як сажа. Але не боїться потопельницю Сесілія — радісно кидається назустріч. Мати береже її. Мати захистить її.