Чари каледонки

 Чари каледонки

З тих пір, як богатир Дагда покинув підлунний світ, в ньому запанували смута і темрява, – і люди жили в страху перед зимовими відьмами, які насилали мор на села. В отруєних колодязях плескалася зачарована вода, і всі, хто пив її, ставали вірними слугами злих чаклунок.

Але жила в одному каледонському селі дівчинка, яка змогла вберегтися від чар, – ніхто не знав, як вона зберегла чистою свою душу, але світилося золотом чистим її серце в темряві, що поглинула світ. Немов зачарована була від злого чаклунства юна Кейтлін.

Давно хотіла допомогти людям дівчинка – але не знала, як злих відьом перемогти. І ось почула одного разу Кейтлін, що богатир Дагда перед тим, як зник, залишив у гущавині лісу чарівний казан. І розповідали, що в тому казані зібралася світла сила, і той, хто вип'є хоча б ковток чарівного зілля, стане таким же сильним, як богатир Дагда.

Не спитавши батьків, рано вранці Кейтлін пішла з дому. Пішла вузькою стежкою, що звивалася між високих запашних трав. І привів шлях дівчинку в гущавину темну – не потрапляли під покров дерев сонячні промені, так щільно були сплетені між собою гілки. Довго бродила між вільхами і дубами Кейтлін, втомилася, порвала плащ свій на лахміття об гострі гілки, але все одно продовжувала пробиратися між деревами-велетнями.

І ось вийшла дівчинка на галявину. Стемніло, і сутінки хижо визирали з-за кожного стовбура, щерились, схопити хотіли Кейтлін. Гілки дерев тягнули до неї свої гачкуваті сучки, а трава раз у раз намагалася ноги перевити, щоб не пустити дівчинку далі. Але Кейтлін рвала зелені пута і йшла далі. Галявина залишилася позаду, а на її краю дівчинка побачила величезного ворона – він каркав, очима блищав у темряві.

– Пророчий птах, допоможи мені знайти чарівний казан! – звернулася до нього Кейтлін. Вона не злякалася ворона, не відступила.

— Навіщо тобі зілля знадобилося? — схилив голову ворон. Пильно дивився він на дівчинку, ніби дивуючись її хоробрості.

— Хочу людям світло повернути і відьом злих перемогти!

— А чи знаєш ти, що заплатити потрібно буде за мою допомогу?

— І що ж ти хочеш?

— Проведи в моєму лісі сім років і один день, тоді допоможу тобі.

— Я згодна!

І пролетіли дні і ночі в моторошній гущавині. Жила Кейтілін з вороном, їла і пила солодко, пісні йому співала, а він їй казки розповідав. Непомітно пролетіли роки, і прийшла дівчинка просити чарівного зілля, обіцяного їй за вірну службу.

— Я виконала угоду, — сказала Кейтілін, вклонившись ворону. Вона виросла за сім років, стала красунею. — Тепер і ти дай мені обіцяне!

— Чи знаєш ти, мила, що я і є Дагда-богатир? Ти змогла зняти закляття, провівши зі мною сім років і один день! — сказав він і перетворився на чорноволосого юнака — високого, статного. — Дам я тобі своє зілля. І разом з тобою відправлюся до людей. Повернемо ми їм світло і добро.

Правда це чи ні, а говорили, що перемогли зимових відьом Дагда і його помічниця, а після і весілля зіграли — полюбив богатир всім серцем дівчину сміливу.