КОЩІЙ

— Одолінь-трава тобі, упирю, в око! Ух, гаспидове коріння! Перуницю тобі на голову! Щоб ти в день Перуна на сонечку спікся!.. Душу твою та на Алатир! Та щоб удова сила-то в тобі вичерпалася!..

Новоліття в Чорнобоговому царстві почалося з проклять його сина, Кощія. Кричав він і біснувався, а великий Змій Темряви тільки посміхався, сидячи на своєму троні. Нічого, покричить-покричить, та заспокоїться! Був Кощій молодшим сином його, але старші, Горин і Вій, брата побоювалися за норов поганий та злість неймовірну. У царстві Наві землі Кощія були найстрашнішим місцем – про те всі знали, навіть хто і не бував у палаці проклятому. Кощій володів силами Темряви, душами і тілами мертвих – тому і було його військо найбільшим у всьому підземному і підмісячному світах, адже скільки народу за всі століття померло!

Він стояв зараз перед батьком, високий, сутулий, могутній стариган з довгим сивим волоссям і худим обличчям, та все не міг заспокоїтися – Змій задумав все ж таки одружити його. І на кому – на Мар'ї Маревні, яка в минулому ледь голову Кощію не знесла!

— Не кричи! Чим дівка не гарна? Коса до землі, на щоках — маки, губки — вишеньки!

— Та вона мені цими вишеньками кров всю і вип'є! — завив Кощій. — Та й знаєш ти, Мару я люблю, їй у вірності клявся!

— Сказав, що одружишся з Мар'єю, значить — одружишся! — гримнув Змій. — Нам потрібні її землі, та й пророцтво сам знаєш — її син стане великим богатирем і мені голову знесе. Якщо виховаємо тут, у Нав'є царстві, отрока, то розвіємо прокляття! Будемо ростити за своїми звичаями!

— Нехай хтось із братів одружиться! Чого я відразу?

— Крім тебе, ні за кого Мар’я не піде, а те, що вона розлютилася на тебе того літа, то за справу — ти з Марою по підземеллях шастав, про те всі знали. Не гнівай батька, збирайся на сонячні землі за нареченою!

І як не кричав, як не гнівався Кощій, а слово батька — закон. Сів на свого мертвого коня, у якого кістки крізь шкіру світилися, та й вирушив до Мар’ї Маревни.

Зустріла діва його у своєму теремі. Стояла вона на високих сходах, одягнена в шовк, її коси були прикрашені самоцвітами. Якраз минулої ночі їй наснився віщий сон – про те, як знищити Темряву Чорнобогову. І яйце у тому сні Мар’я бачила. Та тільки знала вона тепер – смерть Кощія випустить на волю Чорне сонце, і Темрява впаде на світ підмісячний. Тому й не можна вбити злощасного, поки сонце це не розвіяне попелом по підземеллі. І вирішила діва – народить вона сина, як і судилося їй, і стане син той захистом від мертвого царства. Навчить вона його, як з Темрявою впоратися!

— Згодна я дружиною твоєю стати, — посміхнулася Кощію Мар'я, і не помітив син Чорнобога, яка злість в очах її з'явилася. І не знав він, що відвезе в підземелля змію підколодну, загибель його царства...

Але це не казка, тільки приказка. Казка далі буде.