Чарівниця

Чарівниця

У північному лісі, далеко від прокладених людьми стежок, у непрохідній гущавині, що поросла колючим чагарником і папоротями, сховалася від людських очей маленька хатина, складена з потемнілих від часу колод. Кажуть, років сто тому жила в ній лісова відьма — кістлява бабця з дивовижними волошковими очима, яскравими, як літнє небо. Вона була кульгава, з покрученими від хвороби руками. Людям вона допомагала, настої лікувальні готувала та зілля чаклунські, що могли і любов дати, і смерть люту наслати. І кажуть, жила вона в гущавині самотня, але горя-біди не знала: обхідними стежками пробиралися до неї ті, хто вірили в її чари.

І ось, кажуть, в один осінній холодний день, що нісся у небі холодними вітрами, біля хатинки лісової опинився поранений юнак. Обличчя його було посічене, та припадав він на ліву ногу. З останніх сил дістався він до старої, допомоги просити у неї, тої, що чар знала. І нічого йому було запропонувати, крім медальйона на срібному ланцюжку. Але як відкрила його відьма, так і застигла ідолом... кажуть, колись вона кохала коваля з села. Ось його обличчя і було намальоване чиєюсь рукою на шматочку берести... Затремтіла стара, і сльози потекли по її щоках. Відмовилася вона від медальйона та почала юнака лікувати. Виходила його, а як він зміцнів, стала переконувати повернутися до людей. Але юнак відмовився — у нього більше не було ні дому, ні рідних. Всі загинули після набігу диких кочівників зі східного боку, з великого степу. Він один і вижив. А на медальйоні був його батько, ось як буває...

Кажуть ще ось що... після смерті старої відьми в її хатині з'явився новий господар. Покритий шрамами, сивий як лунь та кульгавий, як і його наставниця, учень лісової відьми так само, як вона раніше, почав готувати зілля та лікувати людей. Але недовго він жив серед дикого лісу — кажуть, пішов у східні землі... а що з ним там сталося, нікому не відомо. Та тільки набіги на північні селища незабаром припинилися.

І вірили люди — відьмак у цьому доклав зусиль.