Чарівна квітка

Жила колись під алмазними суцвіттями оксамитових південних небес прекрасна ясноока пері – чарівниця з даром перетворювати звичайні камені на дорогоцінні. Через це вміння багато жадібних до багатств людей намагалися полонити дівчину. Не раз доводилося чарівниці битися з мідношкірими воїнами зі сходу або закутаними в плащі з вовчих шкур білолицими північанами зі сніжним волоссям і прозорими очима. Не раз доводилося ховатися і довго жити серед ущелин і таємних печер скелястої гряди, що височіла над лісом, — за це люди прозвали її Кам'яною дівою.

Але без сонця танула краса нещасної — вона стала блідою, шкіра її зсихалася, стаючи тонкою, наче пелюстки водяної лілії, викинутої на берег. Тінню, темноокою примарою блукаоа пері серед кам'яних останців, боялась усього — будь-якого шелесту, навіть подиху вітру. Здавалося, підхоплять її прозорі руки його, заберуть далеко-далеко від улюбленої долини, і ніколи більше вона не повернеться додому. А хто буде піклуватися про неї тоді, хто захистить від злих людей?

І одного разу, коли зовсім захиріла без сонця чарівниця, прийшов до скелястої гряди, де ховалася вона від людей, один бідний юнак. Був він гарний, але не зарозумілий, не володіла його серцем гординя, не шукав він багатств. Хотів лише подивитися на небачену красу пері, про яку ходили легенди. Хотів хоч одним оком побачити її ясні очі, тонкий стан та водоспад шовковистого волосся.

Але коли юнак знайшов чарівницю в підземному гроті, його охопив жах – біля чорних вод озера лежала кістлява дівчина з блідими потрісканими губами і сплутаним волоссям, схожим на пташине гніздо. Сил у пері вже не було ховатися і тікати, з сумом дивлячись на юнака, покірно чекала вона своєї долі.

Стиснулося його серце, підхопив він схожу на зламану квітку чарівницю і виніс на повітря. З кам'яного уступу розстелялося в усі боки зелене покривало – це ліс густий оточував скелі.

Сонячний промінь ніжно ковзнув по щоці пері, і фарби повернулися на її обличчя – зачервоніли губи, на щоках спалахнув рум'янець. Мить – і стояла вже перед юнаком прекрасна дівчина з блискучим волоссям і сяючими очима.

Подякувала вона доброму юнакові і доторкнулася до валуна біля його ніг – заіскрився камінь, і перед очима здивованого рятівника виник чистий смарагд. Але не потрібні були йому камені – про те відразу і сказав він пері. І ще сказав він їй, що не жити йому більше без її прекрасних очей – полюбив він всім серцем чарівницю.

Юнак теж їй сподобався, та й ні з ким ще поруч не відчувала Кам'яна діва себе так спокійно і добре, ніхто раніше не хотів захищати її і допомагати їй. І покинула потаємні ущелини пері, вирушивши зі своїм коханим в його село, а щоб по дорозі ніхто не зазіхнув на її красу, перетворилася на кам'яну квітку. Юнак сховав її на грудях, ближче до серця, і вирушив у довгу дорогу додому.