Капа

Біля невеликого рибальського селища височів замок з темного каменю. Зміцнювалися і розширювалися його стіни, багато боліт було засипано землею, і не бідували селяни, що жили під рукою місцевого феодала. Люди, що жили в селах біля замку, завжди любили рибу, їли її щодня, але ось одного разу сталася біда – в озерах оселилися моторошні чудовиська, і рибалки перестали привозити на ринок свій товар. Ніхто не наважувався підходити до берегів, зарослих очеретом, не кажучи вже про те, щоб кидати сіті посеред води, допливаючи туди на човнах. Люди боялися водних чудовиськ.

Іноді поверхня озер ставала криваво-червоного кольору, що лякало рибалок ще більше. Іноді клубочився між очеретом білий пар – хоча лави або гейзерів ніколи тут не було. А ще бачили рибалки – на гребнях хвиль каталися водяні з величезними чорними очима, обличчя їх були без вій і брів, з товстими довгими губами, і здавалися чудовиська ці поміссю людини і риби. Гигикання і сміх доносилися тоді з озер, і люди в страху замикали будинки. Селянам здавалося, що ніколи більше вони не будуть ловити рибу, ніколи не підійдуть до берегів.

Але багатію-феодалу набридло, що ринок не приносить колишнього доходу, та й теж любив він, як і всі, рибу, ось і став шукати сміливця, який прожене нечисть з озер. Сміливець знайшовся швидко – темноокий юнак з сусіднього села погодився прогнати чудовисько-капі, але натомість попросив руку старшої дочки феодала. Той погодився, і юнак вирушив до того озера, води якого час від часу червоніли, ніби від крові. Казали рибалки – звідти нечисть і лізе.

Коли юнак підійшов до озера, по берегах якого лежали покинуті рибальські човни, над водою тремтіла червона димка, але води не вирували, і можна було потрапити на середину водойми. Оглянув сміливець озеро, подумавши мимохідь, що живе тут демон з підземелля, мабуть, він і баламутить водяних, підбиває їх на нечисті витівки. Але не встиг юнак взяти човен, як почув, що хтось співає. Оглянув очерет він, бачить – сидить на камені чудовисько безволосе, з величезною головою і яскравими губами, немов забрудненими кров'ю.

– Ну що, полоскати мені боби? Полоскати? Або зловити людину і з'їсти її? – наспівувало чудовисько. – Шоки-шоки?

Але ледь юнак зробив до нього крок, як перелякано затремтіло створіння, закричало і стрибнуло у воду, сховавшись. Мабуть, помчало демона-капі кликати. Сміливець наш далі пішов, наблизився до човна, відв'язав його і зіштовхнув у воду. Ледь човен виплив на середину озера, як випливло водяне чудовисько. Жахливе, потворне – помісь черепахи і жаби, з кігтями і рідкими волосинками. На голові у чудовиська була вода – і знав юнак, що в ній чаклунство капі. Хлопець вклонився водяному, знаючи, що капі повторить уклін, і так і сталося — виплеснулася вода, наповнена чарами, чудовисько ослабло і зникло в ту ж мить. І вода стала чистою, прозорою, ніби ця нечисть і була причиною кривавого кольору.

Розкрилося на дні величезне око, і тут же зачинилося. Тиша запанувала на озері....

 З тих пір знову рибалили люди серед чистих вод, а сміливий юнак одружився на прекрасній дочці феодала.