Джин

Джин

У димних клубах кальяну, в ароматах жасмину та олеандру, оповита старими переказами, оспівана легендами, височіє серед кам'яних розсипів, порослих високою травою, вежа. Вона одна й залишилася від палацу, навколо якого були розбиті чудові сади з фонтанами і мармуровими оздобленнями... Давно пройшли ті часи, коли жив тут один багатий рід, що славився на всі навколишні землі своїм чаклунським умінням підкорювати собі джинів – духів світла й темряви, вогню й повітря. Шайтан знає, де тепер спадкоємець цього роду!.. Він став на шлях зла, зрадив пам'ять предків і свого батька. Лише легенда залишилася про нього, та й ту вже мало хто пам'ятає...

У давні часи Кутейб Абу Хафс аль Урдані Абу аль Валід володів цими найбагатшими землями, його каравани вирушали в усі сторони світу – вони везли спеції, килими, дивовижний посуд. Багатий і знатний був спадкоємець роду, та тільки темрява володіла його серцем.

Був у служінні Кутейба уммар – так називали в ті часи джинів, що жили серед людей. Створений Аллахом з бездимного вогню, уммар був слухняний господареві – приносив йому каміння і золото з таємних печер, крав красунь з далеких земель, де з неба падає біла холодна крупа, яку називають снігом… і мовчки ніс уммар свій тягар, немов забув про вільне життя. Його вогняне тіло розквітало гарячими пелюстками на будь-який поклик Кутейба. Він не знав іншого життя.

Але одного разу з'явилася в палаці дівчина невиданої краси, привезли її з одним з караванів, – білим було її волосся, немов посивіла вона завчасно, прозорі, як гірський кришталь, очі були в неї, бліда шкіра, якій шкодило палюче аравійське сонце. Жила вона раніше серед безкрайніх лугових просторів, де зрідка зустрічалися самотні кургани та світлі діброви. Уммар, що жив у палаці господаря, полюбив її з першого погляду, але щоб красуня не боялася його, він приймав вигляд то старої-прислужниці, то коня, на якому каталася дівчина, а то й птаха, тішачи її слух ніжними трелями. Але помітив злий Кутейб, що полюбив джин північну дівчину, та й заточив вірного слугу в лампу чарівну, відправивши в світ, де річка часу інакше тече.

Красуня від туги змарніла, не витримавши життя серед чужих земель, а любов джина була така сильна, що він зміг прорвати межу між світами і повернувся до палацу Кутейба. Але він з'явився туди занадто пізно. І спалахнув вогненним полум'ям уммар, знищивши прекрасні сади і палац зі своїм господарем.

...Темніють руїни, заростають бур'яном. Та тільки ніхто не знає, що ночами виє там пес – чорний, кошлатий. Повернувся він до будинку господаря в надії врятувати кохану – та тільки в світі духів час інакше йде, і мить за роки вважається… Згнили кістки вже і північної діви, і злого Кутейба, а все так само мучиться нещасний уммар від кохання, шукає діву та кличе.