Чарівні дари

Жив у Багдаді один юнак. Гарний він був і гордий, незважаючи на те, що бідні вони з батьком були. І ось, помираючи, покликав старий сина й простягнув йому сопілку:

— Саіде, сину мій, мені нема чого залишити тобі у спадок, окрім хатини нашої та олеандра, що росте біля її віконця, але ось мати твоя була подругою з однією доброю перi, яка живе в кварталі Троянд, і наказала вона віддати тобі подарунок чарівниці, коли буду я на смертному одрі. Знайди дім із таким самим олеандром, як наш, і пограй на сопілочці, тоді пері виконає будь-яке твоє бажання і здійснить для тебе будь-яке диво.

Саід узяв дудочку, вклонився батькові, але так відповідав:

— Нехай чудеса трапляються з іншими людьми, батьку, а своє я сам зароблю.

Але за що б юнак не брався, нічого в нього не виходило, і зневірившись, помираючи від голоду, заліз він до багатого будинку, вкравши коржик і глечик молока. Немов розум затьмарило йому, сам не розумів, як міг зважитися на лиходійство. Спіймали його й повели до правителя Багдада — Абу Бакр-мірзи. Був султан суворий, але справедливий, і пожалів він бідного юнака, відмірявши йому нескладне покарання.

— Будеш ти служити на стайнях, щоб загладити свою провину!

І вирушив Саід на стайні. Але почув він про те, що султан влаштовує військові ігрища серед молодих і знатних юнаків. І переможцю дістанеться рука дочки Абу Бакр-мірзи — прекрасної Ясмін. Була вона ніжна, як місячне світло, а очі її ясними зірками виблискували на смаглявому обличчі й темним шовком стікало по тендітних плечах довге волосся. Стрункою, привітною, гарною була дочка султана, і давно милувався нею Саід здалеку — очей відвести не міг, коли проходила вона повз нього в галасливій свиті служниць. Але розумів юнак, що не допустять його до ігрищ, бо не було в нього ні одягу відповідного, ні зброї гідної. І тоді наважився він знайти будинок пері в кварталі Троянд і скористатися сопілочкою, щоб попросити чарівницю про допомогу.

Довго блукав він плутаною в'яззю вулиць, багато олеандрів росло біля вікон, але не було серед них такого, що ріс під вікнами хатини Саіда. І ось коли зовсім занепав духом юнак, то побачив величезний кущ із білосніжною піною квітів — точнісінько такий олеандр ріс біля віконця його будинку.

Відчинив він хвіртку й опинився в затишному дворику, а дім, перевитий дикою трояндою, привітно відчинив перед Саідом двері, щойно юнак дмухнув у чарівну сопілку. Увійшов він у багаті покої й побачив, що лежить на яскравих подушках чарівна дівчина з льодистими очима та сріблястим волоссям — не схожа вона була на дочок півдня, здавалося, північні вітри принесли чарівницю з далеких країв, заметених снігом.

— Ласкаво просимо в мій дім, Саіде! — струмочком дзвенів голос пері. — Їж, пий, насолоджуйся музикою і танцями моїх чарівних дів!

— Не до танців мені, о велика чарівниця! Сказав батько, що можеш ти виконати моє бажання, довго я намагався своїм розумом жити, але тут я безсилий... — Чорні очі Саіда благально дивилися на діву.

— Я можу зробити так, що дочка султана стане твоєю дружиною без перемоги на ігрищах! — Пері вже знала, навіщо завітав до неї юнак.

— Не потрібно мені цього, сам хочу перемогти, своїми силами. Але немає в мене одягу і клинка — ось за цим і прийшов я до тебе. Та й зовнішність мою всі знають — конюх я для султана і доньки його, ніхто не допустить мене змагатися за її руку.

— Тоді приходь у мій дім щоранку перед ігрищами і вмивайся чарівною водою з джерела!

Так і зробив юнак. У перший день ігрищ прийшов він до будиночка з олеандром, постукав, і ворота одразу відчинилися. Мовчазні слуги подали йому воду для вмивання. Окропивши нею обличчя, насилу впізнав себе Саід у дзеркалі — засмаглий, з чорною борідкою, що робила його старшим, в одязі з найтоншого сукна і кольчузі зі срібних кілець став він виглядати гідним юної Ясмін.

Шепіт здивування прокотився натовпом глядачів, коли з'явився вершник у білосніжному вбранні. Спритність та сила затьмарили навіть красу Саіда, розбивав він найхоробріших і найсильніших суперників, навіть візир забажав битися з ним, але програв. Покрив юнак себе славою і полюбила його прекрасна Ясмін. І ось настав час султанові нагородити переможця — і яке ж було здивування його, коли впізнав він злодія багдадського! Але слово султана — закон, і віддав він свою доньку в дружини Саіду. А срібловолоса пері була почесною гостею на весіллі юнака, і обдарувала вона всіх чарівними подарунками — комусь красу дала, комусь — коня чарівного, а комусь — і наречену з далеких країн.