Каліф і пері

Каліф і пері

Витончено й чуттєво звивалося смагляве тіло прекрасної Гарам, і зелені котячі очі її світилися, немов смарагди, у напівтемряві розкішних покоїв каліфа. Погляди-кинджали пронизували Інтісара. Тюрбан з найтоншого сукна, пряжка-діамант з довгим пір'ям, каптан важкого шовку — гарний був каліф. І гнучка як змія, граціозна як ліана Гарам дарувала всю себе великому володареві Багдада. Вона дарувала йому спокуси спекотної ночі, вона хотіла показати йому не тільки свою красу, а й передати витонченим танцем потік свого кохання, радості і щастя.

О так, юна чарівниця була щаслива! Адже вона вперше опинилася у світі людей! Вона могла станцювати все — і ненависть, і свавілля, і покірність... Дзвеніли браслети, тремтіли метеликами її руки, і звивалися стегна... Чорний шифон, візерунчастий, з іскорками срібла, усіяний дрібними перлинками, що здавалися зірками на південному шовку неба, тремтів під поривами теплого вітру. На пері широкі шаровари з розрізами з боків, вишиті вони золотою ниткою, а гладке волосся її ллється по плечах шовковим водоспадом...

Вродлива Гарам, диво яка гарна!

Немов бурштин виблискує в темряві її тіло, чаклунською чарівністю віє від молодої нареченої каліфа. Неземною чарівністю. Не діва — гурія танцює в покоях володаря Багдада! Викрадена з садів Ірема, вона тішитиме Інтісара і вдень і вночі... Він знайшов її в безмежній пустелі, вкритій хвилями барханів — не на караванній стежці стояв її білокам'яний град, а серед червоних скель. Як жила вона там, без зелені й води? Як жила вона під вогненним сонцем і розпеченим небом, серед пусток, де погляд губиться, не знаходячи нічого, окрім піску й каміння? І хоч говорили Інтісару його мудреці, що ця жінка належить вогненним джинам, не вірив він їм у сліпоті своїй. Та й хто не осліп би від спекотної краси Гарам?..

І не може каліф відірвати погляду від молодої нареченої. Ароматніша за прянощі Гарам, солодка, наче пахлава, стрімка й нестримна, наче вітер... Його диво, його розкішне зеленооке диво, квітка пустелі, яка виросла для насолод і любові... Сплетіння рук, коливання грудей, кидок стегном — і каліф уже палає у вогні пристрасті...

— Ти моє диво, ти дар джинів, моя прекрасна Гарам...

— Але чи готовий ти втримати своє диво, мій повелитель? — Пері завмерла, і впали її руки зламаними крилами, скляним став від сліз погляд. Кинулася вона до каліфа, з благанням дивлячись у його опівнічні очі. — Мало мене знайти, зумій і зберегти...

Сухий порив вітру, що несе пісок і спекотний подих пустель, вирвав з рук Інтісара прекрасну наречену.

— Ти не заслужив своє диво! Не дар, а прокляття отримав ти, викравши дочку правителя Ірема! — Люте обличчя з'явилося в темряві, і одноокий демон у вогненно-червоному одязі схилив коліна перед Гарам. — Але вирішувати тобі, діво пустелі, залишатися тут, чи повернутися до свого палацу... — Голос джина став ніжним і тихим.

— Чи битимешся ти за мене, мій повелителю? — Пері обернулася до каліфа, пронизуючи його зеленню мигдалеподібних очей. — Чи готовий ти заслужити своє диво і свою Гарам?

І до ніг Інтісара впав клинок дамаської сталі. Підняв його каліф, але затряслися від страху руки, і відкинув він клинок геть. Заридав, упавши в купу червоних подушок, на яких мріяв насолодитися дочкою пустелі.

— Диво трапиться... Але не з тобою... — гірко прошепотіла пері і зникла в південній ночі разом із вірним джином.

Підняв обличчя боягузливий каліф, але не було в його покоях ні прекрасної Гарам, ні її вогняного брата. Лише жовтів на візерунчастому килимі пісок та виблискували місячними відблисками моніста пері.

* * *

Сонячне світло струменіло бурштиновими промінчиками, несучи радість і спокій. Ніч закінчилася. По жовтому піску, осяяна золотом нового дня, йшла прекрасна пері. Пояс її з червоного оксамиту оздоблений топазами, а шифонові рукави, перехоплені браслетами на зап'ястях, здаються крилами райського птаха. Каскади бісерної бахроми, срібло вишивки — як перламутрова морська мушля, розкрившись, показує свою прекрасну перлину, так і ніжне вбрання Гарам підкреслює ніжність і юність смаглявої діви пустель. Вона давно обрала свій шлях, і багато сотень років тому її диво здійснилося, а хто заволодіє ним, відомо лише Аллаху. І пері буде готова зустріти свою долю.

А на горі вже біліє її палац, витканий із мрій та казкових спогадів. Палац, який відкриє двері не одному мандрівникові, що з'явився зі світу людей.

— Ти мав рацію, каліфе. Дива трапляються. Але ти не заслужив своє диво. І воно трапиться з кимось іншим...