Королева змій

Королева змій

Ніжна музика сотнею дзвіночків і срібних бубонців сколихнула важке повітря під похмурими склепіннями старовинного замку. Добре поставлений голос співав про чари стародавніх легенд і Злам Опівночі, за якою відчинялися двері в інший світ. Яскраві латки на рукавах полотняної сорочки, вогняне полум'я волосся, завзяті зелені очі на веснянкуватому обличчі — цей хлопчик був улюбленцем у багатьох містах і селищах.

Золотистий пил закружляв у бурштинових променях, піднятий полами важкого плаща господаря замку, і менестрель обірвав пісню на високій тремтячій ноті. Шанобливо вклонився, але в словах його чулася насмішка.

— Мій володарю, я вирушив у дорогу, щойно почув, що ти чекаєш на мене.

Легким рухом руки лорд відпустив придворних, і вони, виблискуючи переливчастими шовками одягу із золотими і срібними візерунками, покинули галерею. Вита балюстрада — легка й відкрита, що здавалася мереживною павутинкою — охоплювала край галереї, і темно-зелені батоги плюща обіймали мармур колон.

— Залиш церемонії, Родеріку, ми пройшли пліч-о-пліч сім Королівств, переламали не один хлібець, і не раз твій меч рятував моє життя. — Федеріко посміхнувся своєму гостеві, запрошуючи піти за собою. Менестрель легко підлаштувався під його розмашистий крок.

— Мій лорде, ніколи не пізно повторити нашу маленьку пригоду!

— Розкажи мені, Родеріку, що ж бачив ти в Лісі Бажань? Чи правду кажуть про Королеву Руміну? — з жадібною цікавістю запитав Федеріко, коли двері перед ними відчинилися, і вони опинилися на залитому сонячними променями балконі. З нього відкривався дивовижний краєвид на скелясті передгір'я і пагорби, вкриті густими непрохідними лісами, — здавалося, імлисте море хлюпається за різьбленими поручнями.

— Я знав, що саме це зацікавить тебе, — всміхнувся менестрель і дістав і дістав із внутрішньої кишені свого пошарпаного плаща невеликий медальйон. Усередині був портрет дівчини дивовижної краси — мармурова шкіра, тонкі риси, немов висічені вправним скульптором з каменю, пухкі темно-вишневі губи і променисті бурштиново-медові очі зі зміїними зіницями. Темні великі локони обрамляли вузьке обличчя — примхливе, зі злегка насмішкуватим поглядом.

— Вона прекрасна! — видихнув Федеріко. — Я не знайду кращої нареченої!

— Але ти нічого не знаєш про неї та її Зелене Королівство, — насупився менестрель. — Чи не краще спочатку вислати в Ліс Бажань своїх радників?

— Ні, Родеріку, я не буду ховатися за спинами своїх придворних. Ми з тобою знову вирушаємо в дорогу. Тільки цього разу зі свитою.

* * * *

Величезна печера, одна стіна якої складалася з ніжно-фіалкового аметистового кварцу, яскраво освітлювалася смолоскипами. Химерні тіні від них метушилися високим склепінням і стінами та здавалися чудовиськами, що з'явилися з-за Зламу Опівночі, щоб потягти до свого кошмарного світу ілюзій і мороку. На високому троні, вирізаному з цільного шматка бурштину, сиділа темноволоса діва з пронизливо-жовтим поглядом трохи розкосих очей. Утім, дівою вона була лише наполовину — вилицювате обличчя, вузькі плечі й тонкий стан, а нижче поясу — величезні кільця зміїного хвоста. Зелено-золота луска спалахувала в напівтемряві печери яскравими іскрами.

— Пані… — Шепіт і шипіння пролунали праворуч від трону, і білява змієдіва подала своїй Королеві високий кубок. — Дозорні повідомили, що ваш суджений і його свита вже з'явилися в межах Лісу Бажань.

— Якби тільки мій вінценосний наречений знав, з яким нетерпінням я чекаю на нього, — хижо посміхнулася Королева Руміна, і золотисті очі її загорілись топазовими відблисками. Рубіново-червона кров у її кубку штормовою хвилею вихлюпнулася за край, і змія розреготалася, смакуючи нову жертву. Але кров короля, певно, буде чарівнішою…